Десятий позачерговий: усі як один, і недалекий той час...

 

«Сьогоднішні збори, на яких присутні представники суддівського корпусу всіх регіонів, рівнів та спеціалізацій, — найкраща відповідь критикам нового закону і яскравий приклад його дієвості»

Віктор Янукович
(із виступу на Х позачерговому з’їзді суддів України)

Приклад справді яскравий і не потребує додаткових ілюстрацій. Минулого четверга, 16 вересня, в Апеляційному суді міста Києва відбувся урочистий похорон суддівського самоврядування — тієї дещиці, що бодай формально залишалася від незалежності суддів. Звісно, назвати захід так відверто було не можна. Тому анонсували його інакше: X позачерговий з’їзд суддів України. За організацією підготовки, проведення і за результатами роботи з’їзд був показовим: він наочно й демонстративно вказав, де тепер місце суду в нашій державі, хто реально керує судами і яким буде вітчизняне правосуддя.

Неможливо було без розчулення спостерігати за тим, як проходило голосування. За переважну більшість питань голосували одноголосно, ні «проти», ні тих, хто утримався, немає. Щоб цілком відповідати пріснопам’ятним з’їздам КПРС, у залі бракувало тільки погруддя Леніна. Зрідка делегати все-таки дозволяли собі невеличку вільність — із різною кількістю голосів «прокотити» більшість кандидатур, запропонованих Верховним судом. Уперше за майже два десятки років з’їзд суддів скидався на нинішні засідання парламенту: він не обіцяв жодних несподіванок, усе було відомо наперед. Генеральна лінія витримувалася чітко й неухильно.

Назустріч з’їздові!

Звісно, такого блискучого результату неможливо було досягти без кропіткої підготовки. І її провели майстерно.

Взагалі, з’їзд суддів — це вища форма суддівського самоврядування. Суддівське самоврядування — це самостійне колективне вирішення суддями питань внутрішньої діяльності судів, одна з найважливіших гарантій їхньої незалежності. Проте й так далеке від досконалості самоврядування новий закон перетворив на відвертий фарс. Порушуючи принцип єдиного статусу суддів, встановив дивні представницькі пропорції. Відтак 6632 судді загальних судів на з’їзді представляють удвічі менше делегатів, ніж 2290 суддів спеціалізованих судів.

Крім того, винайдено таку процедуру як висування кандидатів у депутати з’їзду. Тепер для участі в конференції представник суддівського колективу загального суду повинен ... отримувати схвалення в Київському оргбюро з’їзду. Такого в історії України ще не було. Та що там в історії України — такого не було в історії КПРС!

Уперше від організації з’їзду була відсторонена... Рада суддів — вищий орган суддівського самоврядування в період між з’їздами, які проводяться раз на два роки! Ні Рада суддів, ні Верховний суд України не були причетні до організації і проведення з’їзду суддів. Таким чином, було вихолощено саму суть суддівського самоврядування. Залишилася лише форма, яка мало кого здатна ввести в оману.

Якщо дотримуватися нудних законодавчих правил, з’їзд може бути призначений відповідним комітетом. Якщо підходити до справи творчо, з вогником, знехтувавши кліше, — комітет можна скликати постфактум: для легалізації дійства в очах знавіснілих формалістів.

Організація підготовки з’їзду яскраво продемонструвала, що відтепер суддівське самоврядування...урядується ззовні. Внаслідок судової реформи судді вже не вільні навіть у питаннях організаційного забезпечення своєї діяльності, соціального захисту тощо. Можна констатувати, що суди стали придатком панівної сьогодні влади, яка зосереджена на Банковій.

Ніколи ще претенденти на членство у ВРЮ, КС, Вищу кваліфікаційну комісію від суддів не проходили... співбесіду в адміністрації президента. Схоже, тепер це стає традицією.

…Один український суддя запитав якось у голови Верховного суду, здається, Франції, чи часто він бачиться з президентом. Той відповів: бачимося, звісно, ось нещодавно зателефонував президент, запитав, коли він може під’їхати, щоб поговорити... Уявляєте? Я — ні. Тому що чужі нам усі ці буржуазні штучки.

К(ПР)С Конституційний (Партії регіонів) суд

За ідеєю, Конституційний суд — свого роду наукова лабораторія, яка значною мірою впливає на шлях розвитку юриспруденції держави, філософію її права, що визначає внутрішній зміст Основного Закону та оберігає його. Він повинен складатися зі світил юридичної думки, науковців, які вище за багато іншого цінують власне ім’я.

Сьогодні очевидно, що Конституційного суду в Україні немає. Всі формальні ознаки, аж до вивіски і навіть рішення — є, а конституційного суду як такого — немає. З самого початку заражений політичним вірусом, він загинув фактично відразу після народження. Але, як показує життя, гірше може бути завжди. І рівень ставлеників різних політичних сил, делегованих у КС, незмінно дрібніє. Тому сьогодні, навіть з огляду на обов’язкову умову — лояльність судді «довірителю», — не можна не згадати, що «кучмівський» склад КС включав величини рівня Козюбри, Мироненка, Мартиненка, Шаповала, Яценка... Далі — менше.

А позавчора на з’їзді приключився невеличкий курйоз. За словами голови парламентського комітету з правосуддя Сергія Ківалова, у КС добиралися відомі всій Україні вчені, професіонали. Правда, спілкуючись із журналістами в кулуарах, прізвища одного з цих фахівців Сергій Ківалов усе не міг згадати. Він назвав ім’я: «Олег, як же його прізвище?» Йому тихенько підказали: «Сергійчук». Сергій Васильович і «згадав»: «Ковальчук». Вважатимемо, що решта України його справді знає. А ні — то скоро познайомиться...

Докторам наук і шановним українським ученим-юристам місця в КС не знайшлося. У тому числі й Дмитру Луспенику — справжньому (а не з купленою дисертацією) кандидатові юридичних наук, одному з найкращих цивільних процесуалістів країни, автору багатьох наукових праць, узагальнень та постанов ВСУ. На відміну від деяких щасливіших суперників, за рівнем він повністю відповідав цій вакансії. Але рішенням з’їзду його навіть не ввели до списку кандидатів.

Цікава деталь: судді КС як на підбір — зі східного регіону країни. «Вітер зі сходу», ось і надуло...

ВКК і ВРЮ запрацюють щосили!

Вища кваліфікаційна комісія суддів України, що значно розширила свої повноваження відповідно до нового закону, сформована в результаті ретельного відбору. Сьогодні цей як ніколи впливовий орган очолює суддя ВСУ Ігор Самсін, який захищав дисертацію під науковим керівництвом Сергія Ківалова.

Стратегічно важлива Вища рада юстиції поповниться новими членами — харків’янином Олександром Удовиченком (нині суддя ВГСУ), який головував на цьому дивнуватому заході, та Інною Отрош (головою Печерського райсуду столиці). Той, хто рекомендував кандидатуру І.Отрош, особливо відзначив таку її рису як мужність. Безперечно, без цієї риси нічого й рипатися очолювати знаменитий суд, який відважно благословляє взяття під варту громадян, обвинувачуваних ... у службовому недбальстві.

Рішення — у життя!

Озвучена під час відкриття з’їзду теза глави держави про те, що судова влада не повинна протиставлятися державі, безумовно, правильна. Протиставлення тут бути не повинно. Як і зрощення. Конституція передбачає розподіл державної влади на рівні за статусом складові. А якщо вони зрослися, то це може бути монархія або диктатура, та аж ніяк не демократія, про яку нам не втомлюються говорити.

В одному з останніх інтерв’ю «ДТ» голова Верховного суду України Василь Онопенко відзначив, що ідеологи судової реформи поставили перед собою дві головні цілі: знищення Верховного суду, який не дає можливості створити замкнений цикл отримання судових рішень, і знищення суддівського самоврядування, яке зайняло принципову позицію у відстоюванні незалежності суддів. Сьогодні навпроти обох пунктів можна ставити «галочку» — виконано.

Що ж, найчастіше із кожним із нас можна зробити тільки те, що ми зробити з собою дозволимо. Судді дозволили. Чутки про їхню корпоративність були не просто дуже перебільшені, вони виявилися міфом. Мабуть, найбільш захищена, привілейована професійна спільнота виявилася абсолютно розрізненою і безпорадною. Після «взяття» Верховного суду вона не просто здалася без бою за лічені місяці, — шукати милості в переможця помчали наввипередки. До речі, на з’їзді на адресу багатьох промовців звучали офіційні слова вдячності за їхню працю. Але тільки після таких слів на адресу Петра Пилипчука, першого заступника голови ВСУ, голови Ради суддів, зал аплодував стоячи. Мабуть, це було даниною за ту роль, яку особисто він і очолювана ним Рада суддів відіграли в тривалому й непримиренному протистоянні, коли на кону стояла незалежність судової влади...

Можливо, комусь здасться, що рішення з’їзду суддів не такі вже й важливі, оскільки стосуються внутрішньої діяльності судової системи. Насправді і для громадян, і для держави в цілому вони можуть виявитися доленосними. Бо з’їзд обрав чотирьох нових суддів Конституційного суду, про важливість рішень якого говорити не доводиться; двох членів ВРЮ — органу, перед яким сьогодні тремтять судді, котрі вершать правосуддя; обрав шістьох членів Вищої кваліфікаційної комісії — органу, який формуватиме весь суддівський корпус країни й від роботи якого залежатиме якість українського правосуддя.

Треба вкотре віддати належне реформаторам: операцію проведено технічно бездоганно, майже красиво. Багато хто скаже, що суддям — так і треба. Цілком можливо. Але чи заслуговують таких суддів усі інші? Навіть надіятися на незалежну судову владу тепер годі. У досяжному майбутньому її не буде. Феміда — не Афродита, їй не дано явитися на світ із цієї піни.

Довідка «ДТ»

Х з’їзд суддів призначив чотирьох суддів Конституційного суду. Рішення про призначення Михайла Запорожця, Олега Сергійчука, Наталії Шаптали і Михайла Гультая було прийняте шляхом таємного голосування. Тепер склад суду збільшився до 18 суддів.

Н.Шаптала — суддя апеляційного адміністративного суду Донецької області. М.Запорожець і М.Гультай — судді апеляційних судів Луганської та Харківської областей, відповідно. О. Сергійчук обіймав посаду судді Вищого адміністративного суду.

З’їзд суддів України обрав також членів Вищої кваліфікаційної комісії України від суддівського корпусу. Це Володимир Маслій — суддя Київського апеляційного адміністративного суду; Сергій Білуга — суддя ВАСУ; Галина Колесник — суддя Донецького апеляційного адміністративного суду; Лідія Горбачова — суддя Харківського апеляційного господарського суду; Тетяна Шевкова — суддя Донецького апеляційного господарського суду; Віктор Шаргало — суддя ВГСУ; Микола Пінчук — суддя ВСУ; Володимир Вихров — голова Апеляційного суду Дніпропетровської області; Анатолій Іванищук — голова Апеляційного суду Херсонської області; Анатолій Марцинкевич — перший заступник голови Апеляційного суду Хмельницької області.

Кандидатура судді ВСУ Володимира Мазурка не набрала необхідної кількості голосів.

Головою ВКК став Ігор Самсін.

За підсумками таємного голосування, з’їзд одноголосно затвердив протокол про обрання членів Ради суддів України. До неї увійшли В’ячеслав Овчаренко — суддя КСУ; Галина Канигіна — суддя ВСУ; Сергій Амелін — суддя ВАСУ; Раїса Ханова — суддя ВАСУ; Олександр Джабурія — суддя Одеського апеляційного адміністративного суду; Олександр Удовиченко — суддя ВГСУ; Тетяна Козир — суддя ВГСУ; Інна Алєєва — суддя Донецького апеляційного господарського суду; Ярослав Романюк — суддя ВСУ; Павло Гвоздик — суддя Апеляційного суду Івано-Франківської області; Валентина Устименко — суддя Апеляційного суду Харківської області.

Головою Ради суддів став Ярослав Романюк, заступником голови — Раїса Ханова, секретарем — Тетяна Козир.

Головою Державної судової адміністрації призначено Руслана Кирилюка, який обіймав до цього посаду заступника керівника головного управління з питань судової реформи і судоустрою адміністрації президента України.

Автор: Олександра ПРИМАЧЕНКО

Джерело: www.dt.ua
18.09.2010