Формування і розвиток системи влади в Україні характеризується суперечливістю і складністю процесу внутрішнього балансування її органів, враховуючи вагомість для державного...
...механізму принципу «стримувань і противаг». Закономірно, що судова гілка має грати одну з вирішальних ролей у процесі повноцінного функціонування держави, яку А. Шопенгауер вдало визначав «найвищим проявом людського егоїзму». Фактично нинішня система правосуддя в Україні знаходиться у своєрідній «точці біфуркації», тобто досягла критичного рівня, хаотичного розвивається і розвивається за незрозумілими нормами.
Реалії українського політичного життя свідчать про існування постійного конфлікту в середині влади, простіше між її гілками. Такий процес обумовлюється загрозою утвердження в Україні авторитаризму і диктатури. Слабкість демократичність інституцій і цінностей в українському суспільстві визначаються історичним досвідом й переважанням ірраціонального політичного вибору у свідомості людей. Сьогодні судові інститути стимулюють розвиток апатії у громадян, втрачаючи смисл свого «природного» існування. Вони стали місцем бюрократії, формалізму, цинізму й корупції.
Аналіз політичних програм більшості кандидатів на пост Президента України дозволяє говорити про відсутність комплексного підходу і проекту вдосконалення судової системи влади. Чомусь більшість з них намагається відвернути увагу громадськості від цієї надважливої проблеми. Тим більше, що для українського політикуму такі інтенції зумовлюються неможливістю прогнозувати подальший хід президентської кампанії і розвиток України загалом. За таких умов українців позбавляють права вибору, враховуючи відсутність механізму його реалізації і забезпечення в обличчі судових органів. Вже сьогодні більшість українців просто зневірилося в об’єктивності та законності прийнятих рішень судовими інстанціями. Парадоксально, але суд в Україні став місцем легітимації певних приватних чи меркантильних справ спритнішого «замовника».
Прикро, але суд в уявленні громадян не асоціюється із владою, він не є органом «законного і справедливого» впливу на державні і місцеві виконавчі структури, а «сліпим» виконавцем їх рішень. У більшості випадків люди просто звертаються до представників влади з проханнями вирішення своїх проблем. Суд в Україні відірваний від людей. Цей факт не є тенденцією одного року, а позначений всією добою незалежності. Фактично судова система стала певним каральним органом влади, який виражає і захищає інтереси влади і «олігархії». Поглибленню цього явища сприяє внутрішня роз’єднаність судової влади за галузями права, яка викликана радянським розумінням суспільного призначення «народного суду».
Сьогодні в Україні повністю знищується система юрисдикції та природи суду. Державною владою первинно було обрано невірний шлях розбудови судової системи за однаковою логікою для загальних і для спеціалізованих судів. Як свідчить світовий та власний історичний досвід, логіка в обох випадках принципово різна.
Формування для загальних судів чотирирівневої (адміністративних, кримінальних, господарських, цивільних) судової системи не відповідає співвідношенню з трьома основними функціями правосуддя (розгляд по суті, апеляція та касація, що закріплено у Конституції України), не відповідає практиці європейських та інших демократичних держав, є кроком до явного погіршення умов доступу до правосуддя. Тому будь-який проект судової реформи має виходити з того, що нині в Україні фактично діють три суди загальної юрисдикції: загальний, господарський та адміністративний. Вони однакові за статусом суддів, за характером судових процедур та за змістом повноважень щодо правовизнання, правовстановлення та правоперетворення. Юрисдикції цих судів недопустимо накладаються одна на одну. Як результат — у судовій системі хаос.
Його наслідки відчувають на собі як люди, так і судді. Якщо судді господарських і адміністративних судів ратують за повну незалежність від Верховного Суду України, то судді загальної юрисдикції навпаки: за її неподільність. При цьому люди просто не розуміють різниці між судовими інстанціями. Недолугість такого реформування призвела до деструкції судової влади. Тому не дивно, що практично в будь-якому суді мають місце факти «тяганини» в розгляді справ, таке ганебне явище, як рейдерство. Можливо, завдяки судам воно отримує витончених форм. Відверто незаконні рішення заполонили наше правосуддя.
Події президентської кампанії 2004 р. стали каталізатором нагальності проведення судової реформи. Адже повне нівелювання принципів права, застосування норм закону в догоду політичній кон’юнктурі характеризують судову систему того часу. Навіть, нинішня боротьба між Верховним Судом України і Вищім адміністративним судом України є у більшій мірі «зведенням рахунків» з метою встановлення контролю над останнім з боку політичної сили БЮТ, до якої належить голова Верховного Суду В. Онопенко.
Сьогодні в Україні визріла необхідність здійснення судової реформи. Сутність якої має полягати у ліквідації адміністративно-командної вертикалі у судовій владі. Реалізація цього має ґрунтуватися на принципі демократизму і утвердження прямого обрання суддів виборцями. Такий підхід до організації цієї гілки влади дозволить підвищити відповідальність, орієнтацію на справедливість як основоположний принцип права, а також людські цінності.
Андрій ВЕЛИЧКО, для Daily-UA
Підтримка сайту: Швейцарська агенція з розвитку та співробітництва