МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 

 

 

 

 Дайджест  / Центр суддівських студій 

 

Проблеми застосування практики Європейського суду з прав людини КСУ

 

Конституційна юстиція є одним із механізмів імплементації та адаптації національного законодавства України до європейських стандартів. У свою чергу Європейський суд з прав людини при винесенні рішень аналізує та оцінює практику конституційного судочинства держав членів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, що ввібрала в себе більшу частину конституційних положень щодо основних прав людини і громадянина. Тому важливість використання та імплементації в національне законодавство практики Європейського суду з прав людини через Конституційний Суд України (далі – КСУ) є очевидним.

Джерело права чи рекомендації

Не дивлячись на вражаючу та невтішну статистику щодо звернень і виконання рішень Європейського суду з прав людини, у практиків і теоретиків досі є сумніви щодо обов’язковості рішень цієї міжнародної судової інстанції. Одним з аргументів щодо применшення значення рішень Європейського суду з прав людини та використання його як додаткового джерела є відсутність в Україні судового прецеденту. Отже, на думку певних науковців і суддів, обов’язок ураховувати практику Європейського суду відсутній. У такому разі виникає питання: а чи не порушуємо ми вже власне внутрішнє законодавство, яке прямо зобов’язує використовувати рішення КСУ як джерело права?

Крім Закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», у ст. 9 Конституції України йдеться про те, що міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Отже, норми Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і все, що з неї витікає, є частиною законодавства України і має застосовуватися нарівні із законами, прийнятими урядом. Це, зокрема, продиктовано пп. «b» п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, учасником якої є Україна, та відповідно до якого поряд із нормами міжнародного договору обов’язково треба використовувати подальшу практику застосування договору, який встановлює угоду учасників щодо його тлумачення.

Та все ж таки слід зазначити, що останнім часом судді все більше звертають увагу на практику Європейського суду з прав людини, посилаючись на неї у своїх рішеннях. Більш того наголошується, що практику мають вивчати та активно використовувати суди всіх рівнів та юрисдикцій, у тому числі й КСУ як єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.

Якщо розглядати окремо застосування рішень Європейського Суду з прав людини саме КСУ, то слід говорити про процес усунення негативної правотворчості, який  призводить до позитивних змін у національному законодавстві, а отже, сприяє його ефективному та дієвому реформуванню.

 

Застосування рішень щодо іноземних держав

На сьогодні склалася ситуація, коли вітчизняні теоретики конституційного права та судді КСУ не знайшли консенсусу в питанні застосування конституційними судами практики Європейського суду з прав людини з приводу застосування Рішень щодо іноземних держав. Чи мають вони обов’язкову силу для України? Норми Українського законодавства й, зокрема, Закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» закріплює положення, згідно з яким практика Європейського суду застосовується як джерело права, проте не регламентується її юридична сила. Звідси постає питання: що робити з рішеннями щодо іноземних держав, які взагалі не відповідають українському законодавству, адже кожна країна має свої специфічні та притаманні лише їй правові традиції?

Найпоширенішою є думка, що для жодної іншої держави, крім держави-відповідача рішення Європейського суду з прав людини не мають обов’язкового характеру. Так, Голова Європейського суду з прав людини у відставці Ж.-П. Коста на одній із конференцій зазначив, що «Рішення Європейського суду з прав людини мають лише відносну силу res judicata, а не erga omnes… через що держави, яких не торкається прямо те чи інше рішення, не зобов’язанні йому відповідати». Проте у своєму виступі пан Ж.-П. Коста привів приклади, коли через ігнорування рішень, прийнятих щодо іноземних країн, держава згодом сама ставала відповідачем в аналогічній справі. На сьогодні все більше держав застосовують практику горизонтального застосування рішень Європейського суду з прав людини: держави, щодо яких не було винесено рішення, вирішують самостійно реформувати та пристосовувати своє законодавство відповідно до наявної практики Суду.

Для України, яка є лідером щодо позовів до Європейського суду з прав людини, аналіз і приведення національного законодавства та практики національних судів до стандартів Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є досить актуальним. Особливо це важливо у практиці КСУ, який має інструменти для, так би мовити, коригування вітчизняного законодавства шляхом тлумачення нормативно-правових актів або визнання їх неконституційними.

Наразі в Україні застосовують декілька підходів до використання судами практики Європейського суду з прав людини: застосування Конвенції та практики її тлумачення у нерозривній єдності, використання практики Суду як додаткового аргумента та як тлумачення, що має нерозривний характер. З огляду на практику самого КСУ можна зробити висновок, що він неодноразово посилався як на рішення відносно України, так і на рішення відносно інших держав. У деяких випадках КСУ застосовує декілька рішень Європейського суду з прав людини з одного питання, наприклад у Рішенні про поширення відомостей від 10.04.2003 р. використовувалися рішення у справах «Нікула проти Фінляндії» та «Яновський проти Польщі»; у рішенні щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України від 13.01.2009 р. – рішення у справах «Сорінг проти Сполученого Королівства» та «Ріс проти Сполученого Королівства». На деякі рішення КСУ у своїй практиці посилався неодноразово: «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» – у справі щодо заощадження громадян від 10.10.2001 р. та у справі щодо переважного права наймача на придбання військового майна від 10.12.2009 р.; «Осман проти Сполученого Королівства» – у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону «Про Вищу раду юстиції України» від 11.03.2011 р. та у справі щодо кредиторів підприємств комунальної форми власності від 20.06.2007 р.

Час від часу КСУ посилається на практику Європейського Суду з прав людини узагальнено, на принципи, якими керується міжнародна судова установа, як, наприклад, у Рішенні по справі про незалежність суддів як складової їхнього статусу від 01.12.2004 р., де застосовувався принцип незалежності судів або в рішеннях щодо соціальних гарантій громадян від 09.07.2007 р. і щодо страхових виплат від 08.10.2008 р., де були застосовані принципи соціальної держави та соціального захисту громадян, що особливо важливо в умовах чисельних позовів громадян України саме з питань соціальної незахищеності та соціальної несправедливості. Також КСУ посилається на загальноправові положення, наприклад, допустимість обмеження прав і свобод людини та громадянина, принцип юридичної визначеності, гарантування прав людини, принцип ретроспективності більш м’якого закону, право звернення до третейського суду, баланс між державою та людиною.

 

Закордонний досвід

Світова практика виробила два підходи до застосування рішень Європейського суду з прав людини органами конституційною юрисдикції: імперативний (обов’язковість застосування практики Суду під час розгляду справ) та диспозитивний (рішення Суду застосовуються з метою додаткового обґрунтування своїх рішень). Так, у Молдові діє імперативний підхід, згідно з яким орган конституційної юстиції попередньо вивчає практику Європейського суду з прав людини, а національні органи судової гілки влади, що застосовують Конвенцію, зобов’язані керуватися цими тлумаченнями. Цей Суд у своїх актах посилається як на положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так і на практику Європейського суду з прав людини, особливо під час здійснення контролю щодо відповідності законів та інших нормативно-правових актів Конституції Республіки Молдова. Конституційний Суд Молдови безпосередньо посилався на такі Рішення Європейського суду з прав людини: «Союз іспанських адвокатів проти Іспанії», «Маса проти Італії», «Пеллегріна проти Франції», «Мефтах та інші проти Франції» тощо.

Так само й Конституційний Суд Азербайджану приділяє особливу увагу такій практиці та намагається застосовувати її у своїх рішеннях. Зокрема, застосовувалися такі рішення щодо іноземних держав: «Сидоропулос та інші проти Греції», «Хронсбі проти Греції», «Делкур проти Бельгії», «Єйрі проти Ірландії» тощо. Слід зазначити, що практику Суду в Азербайджані почали використовувати ще до того, як Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколи до неї стали діяти на території цієї країни. Тому не дивно, що тут також активно дослуховуються до рекомендацій Європейської Комісії з прав людини в разі, коли конкретні питанні відсутні у прецедентах Європейського суду з прав людини.

У той же час Конституційний Суд Російської Федерації звертається до практики європейського Суду з прав людини, використовуючи її як додаткові доводи для мотивування своєї правової позиції. Таким чином, він взаємопов’язує свою практику та практику Європейського Суду, наголошуючи на єдності підходів національних та міжнародних судових органів щодо питань захисту прав громадян. Такий підхід дозволяє використовувати як рішення, прийняті щодо самої Російської Федерації, так і до іноземних держав, і спрямовувати національний законотворчий процес у напрямку сучасного розуміння прав і свобод людини і громадянина, які закріпленні в Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколах до неї.

Більш жорсткої позиції дотримуються у Вірменії, відстоюючи думку, що конституційне судочинство хоча і має враховувати практику Європейського суду з прав людини, але тільки в тих випадках, коли характер справ збігається. Таким чином, у цій країні простежується практика використання лише внутрішніх джерел права та тлумачення їх згідно з Конституцією Вірменії, адже національне вірменське законодавство прямо не зобов’язує Конституційний Суд Республіки Вірменія застосовувати міжнародні джерела права, а тим паче практику міжнародних судових інстанцій. Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини вірменські правники наполягають, що для захисту прав і свобод людини та громадянина слід насамперед використовувати національні механізми правосуддя.

Україні як державі, яка намагається наслідувати європейські цінності щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, застосування практики Європейського суду, у тому числі сформованої щодо іноземних держав, є одним із важливих факторів реформування української правової системи відповідно до європейських стандартів, а також уніфікації застосування норм про права людини та основоположних свободи судами України всіх юрисдикцій. Поступове проникнення прецедентної практики Європейського суду з прав людини у практику судів, закрема Конституційного Суду України, є логічним процесом, адже в українського судді будь-якої юрисдикції є право та обов’язок забезпечення верховенство Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка  тісно переплітається з Конституцією України – Законом, що має найвищу юридичну силу.

Ольга ЧЕКОТОВСЬКА

Джерело: ukrjustice.com.ua
19.03.2013

Сьогодні
27 травня 2020

Анонс подій:

 

 

 


Архів заходів Центру>>

 


 

Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

 

Архів публікацій>>

 


 

 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація