Юридично найбільш виваженим і обґрунтованим є саме варіант призначення керівників судів Радою суддів України, - Микола Сірий
Шановні читачі, пропонуємо вашій увазі інтерв’ю з Миколою Сірим - кандидатом юридичних наук, старшим науковим співробітником Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Миколо Івановичу, останнім часом спостерігається масована інформаційна атака на судову систему, майже всі повідомлення у ЗМІ про суддів мають негативне забарвлення. Як Ви вважаєте, судова система дійсно є найслабшою ланкою суспільства?
У шквалі критики, який зараз ринув на судову владу, безперечно, є слушні зауваження. Звісно, у багатьох випадках є підстави критикувати судову систему, роботу судів, поведінку суддів. Але не можна це робити огульно, зрівнюючи всі суди з землею. У судах відбувається все те ж саме, що й у інших державних органах, у всьому суспільстві. Дійсно, судова система потребує не поверхневого, а капітального ремонту. Водночас судам необхідно віддати належне, оскільки саме вони є однією з основних інституцій, які стабілізують життя держави, саме вони не дозволяють надмірно коливати, розхитувати суспільство, саме вони забезпечують належну консервативність. Судова система демонструє позитивну динаміку розвитку в напрямку європейських стандартів, відбувається її самоочищення, йде постійна робота над вдосконаленням правосуддя.
Мабуть цього не бачать у Генпрокуратурі. Як Ви оцінюєте регулярні різкі заяви заступника Генерального прокурора Рената Кузьміна щодо судів, зокрема про те, що судді в Україні знущаються над законодавством, що в судах діє кругова порука, а Рада суддів протиправно призначає керівників судів?
Прокуратура за своїм статусом є організацією, яка повинна дистанціюватися від політики. Прокурорські працівники не лише не мають права займатися політикою, здійснювати кримінальне переслідування на догоду тим, чи іншим політичним силам, але й не мають права на політично-забарвлені висловлювання. Всі працівники прокуратури мають бути надзвичайно коректними у своїх публічних заявах. Те, що можуть собі дозволити народні депутати, науковці , адвокати, громадяни, неприпустимо для прокурора, який виконує в державі конкретну правоохоронну функцію. Він має бути абсолютно нейтральним з політичної точки зору. А коли прокурорський працівник починає давати політичні оцінки, то це ставить під сумнів його професійну діяльність. Ці речі не сумісні.
Якщо розглянути світовий демократичний досвід у цьому контексті, то ми побачимо, що за висловлюваннями прокурорських працівників слідкують надзвичайно пильно. На наступний день після того, як така особа десь дасть політичну оцінку, вона буде відповідати перед дисциплінарною комісією, де більшість представлена суддями, яким чином його політична активність узгоджується з професійною діяльністю. Прокурорський працівник, який у Європі дозволив собі політичні заяви, ніколи, за жодних умов, не стане суддею. Він неодмінно отримає належну оцінку з боку юридичної громади, судового корпусу і тих органів, які вирішують питання про кар’єрне сходження юриста (а найвищою точкою кар’єри юриста є посада судді). Його просування припиниться. Постане також питання чи довго він протримається на своїй посаді.
Якого ефекту на Вашу думку хотів досягти Ренат Кузьмін, звернувшись до Вищої ради юстиції з поданням про звільнення з адміністративних посад 350 суддів, призначених Радою суддів України?
Таке звернення до ВРЮ – це політична піна. Цей орган не наділений повноваженнями призначати і звільняти керівників судів як посадових осіб. Це піар на судовій темі, який нагнітає довкола судів негативні емоції.
Багато кому не дає спокою призначення Радою суддів України керівників судів. У Вас не виникає сумнівів у повноважності цього органу?
Конституційний суд України позбавив Президента цих повноважень і сказав, що порядок має бути врегульований законодавчо. Однією з функцій держави є призначення суддів на адміністративні посади в судах, але КСУ своїм рішенням фактично відмінив цю функцію. Якщо КСУ побачив, що ця функція неправильно сконструйована, він мав пояснити як це виправити і водночас зазначити, який порядок діятиме до моменту напрацювання правильної конструкції. КСУ цього не зробив, фактично поставивши державу в глухий кут. Виникло питання: у який спосіб здійснювати цю функцію, поки вона недоврегульована законодавством? Юридично правильна відповідь на цю ситуацію полягає в наступному: потрібно вибрати найкращий варіант, який найбільшою мірою відповідає демократичним засадам побудови судової системи. Якщо з цієї точки зору оцінювати ситуацію, то приходиш до абсолютно однозначного висновку – найкращим, юридично найбільш виваженим і обґрунтованим є саме варіант призначення керівників судів Радою суддів України.
Можна посперечатись щодо того, чи це має бути З’їзд суддів, чи Рада суддів. Звісно, призначення з’їздом було б ще більш легітимним. Але кожні пів року збирати з’їзд неможливо, тому займатись призначеннями має саме Рада суддів. Цей орган на постійній основі представляє суддівське самоврядування, опікується станом організаційного забезпечення суддівської діяльності, гарантує незалежність суддів, контролює і організацію діяльності судів, і діяльність судової державної адміністрації, в цих питаннях взаємодіє з органами державної влади та місцевого самоврядування, нарешті в он-лайн режимі відслідковує поточні проблеми та оцінює потреби судової системи. Логічним продовженням цих функцій і є призначення на адміністративні посади в судах. Призначення на адмінпосади жодним чином не пов’язане з функціями, які виконує на сьогодні Вища рада юстиції. Цей орган має вузько профільне у вичерпний спосіб визначене Конституцією функціональне призначення щодо відбору на суддівські посади та рекомендації про звільнення, дотримання вимог принципу несумісності та здійснення дисциплінарного провадження відносно суддів і прокурорів. Жодної організаційно-забезпечувальної функції щодо судової системи в нього немає.
Таким чином, з точки зору забезпечення демократичних принципів роботи судової системи – незалежності, захищеності керівників судів від впливу представників інших гілок влади – призначення голів судів і їх заступників Радою суддів є в нинішній ситуації, безперечно, найкращим способом реалізації даної владної функції.
А як ви розцінюєте заяви про те, що Рада суддів України є ледве не громадською організацією?
Рада суддів представляє увесь суддівський корпус України, це орган суддівського самоврядування. І будь-які висловлювання про те, що Рада суддів – громадська організація, є серйозними закидами, які потребують належної уваги і реакції. Подібні заяви підривають авторитет судової системи і вони мають отримувати сувору оцінку.
Нині активізувалися розмови про необхідність відходу від практики безстрокового обрання суддів. Як Ви до цього ставитеся?
У світовій практиці є сталою модель формування судового корпусу через безстрокове призначення. Це одна з найвагоміших гарантій незалежності судової влади як такої.
Наскільки слушною на Вашу думку є ідея про обрання суддів громадою?
Таку модель неможливо реалізувати. Можна шляхом всенародних виборів формувати центральні органи влади, але ніяк не можна таким самим шляхом заповнювати 6-7 тисяч вакантних суддівських посад по всій країні. Це неможливо з точки зору технології. Адже кожні пів року 200 суддів йдуть на пенсію і стільки ж приходять на їхнє місце. Це безперервний процес. Не можна кожні 3-6 місяців призначати загальнонародні вибори суддів. З іншого боку не можна суддів обирати й на місцевому рівні. Адже суддя, обраний на місцевому рівні, не матиме легітимності, йому ніхто не передасть повноважень. Територіальна громада будь-якого міста не може передати особі повноваження судити іменем України. Це може зробити або сам народ, (що неможливо з вищезазначених причин), або ж орган влади, якому народ делегував цю функцію, тобто парламент, як це зараз і відбувається.
Деякі політики для пришвидшення притягнення суддів до відповідальності пропонують скасувати суддівську недоторканість. Яка Ваша думка з цього приводу?
З впевненістю можна констатувати, що та форма недоторканності суддів, яка сьогодні закріплена в Конституції України, відповідає європейським стандартам. В Основному законі виписана абсолютно правильна конструкція, вона є золотою серединою. Якщо недоторканність депутатів гіпертрофована, то інститут погодження взяття під варту судді з парламентом якраз є абсолютно вірним і доречним. Недоторканість суддів – це наше конституційне досягнення.
Водночас не треба абсолютизувати інститут недоторканості. І у нас і за кордоном він має застосовуватися щодо оцінки службової діяльності судді, і не повинен діяти, коли йдеться про загальнокримінальні злочини. Наприклад, суддю схопили за руку в момент нанесення ножового поранення перехожому – у таких випадках недоторканність не повинна діяти. Але якщо йдеться про злочин, пов'язаний з правосуддям, про з’ясування складних обставин, оціночних понять, має діяти інститут недоторканності, щоб не допустити безпідставних переслідувань суддів. Це обов’язковий бар’єр, який забезпечує спокійне, виважене, незалежне здійснення правосуддя.
Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація