А незалежність суддів — де?   Політична криза, правовий нігілізм і очевидна неспроможність суб’єктів політичного протистояння розв’язувати політичні проблеми належними засобами загострили існуючі у сфері правосуддя проблеми, призвели до масштабного і безцеремонного втручання політики у правосуддя.   Судді не хочуть служити політикам і чиновникам «Такого відвертого тиску, такого брутального, нахабного втручання в діяльність суддів, як тепер, не було ніколи». Ці слова належать Василю Онопенку і сказані вони були зовсім недавно в інтерв’ю газеті «Дзеркало тижня». Втім, їх могли сказати сьогодні багато із суддів. І саме це стало однією з причин проведення VIII позачергового з’їзду суддів, що пройшов нещодавно у Києві. Уже сам факт того, що з’їзд, який планувався на осінь, перенесли на початок літа, багато про що свідчить. Під загрозою, зважаючи на постійний тиск, втягування суддів у політичне протистояння, опинилася вся система правосуддя держави. З’їзд розглянув питання «Про стан виконання в державі Конституції та законів України щодо забезпечення самостійності судів та незалежності суддів» (доповідач голова Ради суддів України Петро Пилипчук). Було проаналізовано також стан фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, добір кадрів і дисциплінарну практику кваліфікаційних комісій суддів. Ішлося на з’їзді і про практику роботи Вищої ради юстиції. Отож, про що конкретно говорили судді на своєму VIII позачерговому (читай надзвичайному) з’їзді?   Марність очікувань Протягом багатьох років усі ми були свідками ігнорування українськими політиками ідей щодо розбудови незалежного суду, систематичних намагань принизити авторитет судової влади, відібрати у неї притаманні лише їй повноваження, фінансувати її в ручному режимі, не дати можливості зайняти їй достойне місце в системі органів державної влади. Як на думку голови Ради суддів України Петра Пилипчука, таке ставлення до судової влади, таке її сприйняття було характерним завжди, однак гучні заяви найвищих керівників держави про необхідність наповнення декларацій про самостійність судів та незалежність суддів реальним змістом, певні практичні кроки в цьому напрямі давали надію, що врешті-решт, судова влада справді стане незалежною. Однак, як наголошувалося на з’їзді, події останніх місяців показали марність таких очікувань. Політична криза, правовий нігілізм і очевидна неспроможність суб’єктів політичного протистояння розв’язувати політичні проблеми належними засобами загострили існуючі у сфері правосуддя проблеми, призвели до масштабного і безцеремонного втручання політики у правосуддя. Всі ми стали свідками використання учасниками політичного протистояння наданих їм повноважень для посилення залежності судових органів, тиску на суддів, втягування їх у політичну боротьбу, нав’язування неправових підходів до вирішення спорів та конфліктів, перетворення суду в орган виконання політичних та особистих замовлень, у придаток тієї чи іншої політичної сили, у засіб задоволення політичних, корпоративних та приватних інтересів. Говорилося на з’їзді і про «безпрецедентні та системні спроби зруйнувати Конституційний та Верховний суди України, всю судову систему». Як зізнався Петро Пилипчук, заходи, які вживала суддівська спільнота для зупинення вказаних негативних процесів, виявилися малоефективними. Тож оцінивши ситуацію, що склалася, Рада суддів України 21 травня вимушена була констатувати, що вітчизняне правосуддя опинилося перед реальною загрозою знищення його засад, а Україна та українське суспільство — перед втратою своєї правової основи, якою є судова система. Подальша ескалація зазіхань на незалежність судової влади, стимулювання, а то й відверте ініціювання всіма учасниками політичного протистояння руйнівних процесів у сфері правосуддя та істотне зменшення уже досягнутого рівня незалежності судової влади і стали, як було заявлено, тими об’єктивними причинами, котрі зумовили необхідність проведення позачергового з’їзду суддів, потребу захистити правосуддя в країні.   Втручання в роботу судів Дісталося від суддів і законодавцям, котрі «не завжди дотримуються принципів розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, самостійності судів і незалежності суддів». Як приклад, наводилася парламентська постанова від 17 травня цього року «Про спроби маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії». На думку делегатів, вона містить положення, які за своїм змістом «є втручанням у здійснення правосуддя, тиском на суддів, неповагою до суду та привласненням його функцій, і в якій зазначається як саме мав діяти суд, яке рішення він повинен був постановити». Як прозвучало, народні депутати фактично вийшли за межі своїх повноважень і привласнили собі функцію правосуддя, що заборонено статтею 124 Конституції України. Крім того, цією постановою Генеральній прокуратурі України та Вищій раді юстиції запропоновано здійснити перевірку фактичних обставин прийняття суддями згаданого рішення, а Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя у разі надходження документів від Вищої ради юстиції за наслідками цієї перевірки невідкладно подати на розгляд парламенту проекти відповідних рішень, що «не може бути розцінено інакше, як тиск на суддів, зокрема тих, які здійснюватимуть розгляд цієї справи в апеляційному та касаційному порядку». Таким, що не базується на законі і є втручанням в організацію здійснення правосуддя та порушенням гарантій самостійності судів і незалежності суддів, називалося і звернення першого заступника міністра Кабінету Міністрів до Міністерства юстиції, ДСА України, місцевих та апеляційних судів м. Києва, Вищого адміністративного суду України щодо термінового повідомлення Кабінету Міністрів про надходження до судів справ, сторонами (третіми особами) яких є КМУ, Прем’єр-міністр або члени уряду, та невідкладного надання вичерпної інформації про такі справи. Відповідно до цих звернень ДСА України має двічі на день надавати КМУ узагальнену інформацію про такі справи по всіх регіонах України. Хоча, як відомо, закон не наділяє будь-які органи виконавчої влади повноваженнями щодо організаційного керівництва судами, не передбачає обов’язку надання головами судів та суддями оперативної інформації органам виконавчої влади щодо певних категорій судових справ, не встановлює переважного права Кабінету Міністрів України та членів уряду на отримання процесуальної інформації, у тому числі повідомлення про надходження до суду позовів (заяв), відкриття провадження у справі тощо.   Призначення, обрання та звільнення суддів Законом дійсно передбачається як гарантія незалежності судової влади «особливий порядок» призначення, обрання та звільнення суддів, притягнення їх до відповідальності. Але чи може він сьогодні забезпечити призначення на суддівські посади мудрих, вольових, високоморальних і високопрофесійних людей, здатних здійснювати правосуддя незалежно і неупереджено? Це питання звучало на з’їзді не раз. І відповіддю на нього було — ні. Як зазначалося, процедури підбору і призначення суддів на посади чинним законодавством виписані так, що вони не базуються на конкурсних засадах, є непрозорими і просякнутими суб’єктивними факторами. У Законі України ’’Про статус суддів’’ конкурсна процедура відбору кандидатів на конкретну вакантну посаду судді врегульована в гранично лаконічній формі і в практиці кваліфікаційних комісій носить переважно ’’формально-анкетний’’ характер. У більшості випадків такий ’’відбір’’ залежить від згоди і позиції голови суду, що не можна визнати таким, який ґрунтується на законі. А тому запровадження справжнього конкурсного порядку зайняття судової посади і розроблення відповідних нормативних актів з цього питання є виправданим та нагальним.   Про Вищу раду юстиції Перше призначення на посаду судді та звільнення судді з посади здійснюється за обов’язкової участі у цьому процесі ВРЮ, яка на сьогодні (думка з’їзду) є вкрай заполітизованою і може використовувати (і використовує) свої повноваження для призначення на суддівські посади ’’кишенькових’’ суддів, які при здійсненні правосуддя мають виконувати політичні або й неполітичні замовлення, та звільнення суддів непокірних. Як прозвучало, Вища рада юстиції останнім часом «відверто демонструє неоднаковий підхід до вирішення питань про звільнення суддів з посад за порушення присяги, перевищення членами цього органу своїх повноважень при проведенні перевірок, відхід Ради або її окремих членів від правових засад діяльності цього органу, їх упередженість. В одних випадках вона надзвичайно оперативно, буквально в лічені дні, а то й години, приймає рішення про внесення подання щодо звільнення судді з посади за порушення присяги, навіть не вислухавши пояснення самого судді, в інших — прийняття рішень затягується на місяці і навіть роки». Так, діючи всупереч вимогам статті 25 Закону України ’’Про Вищу раду юстиції’’ та Регламенту Вищої ради юстиції, члени Вищої ради юстиції 6 квітня 2007 року вилучили у Феодосійському міському суді АР Крим не розглянуту по суті адміністративну справу та доставили її до Києва. 20 квітня вже Рада суддів України на своєму засіданні визнала, що перший заступник міністра юстиції, член ВРЮ В. Бондик втрутився у розгляд зазначеної судової справи та перешкоджав здійсненню правосуддя, що прямо заборонено статтею 126 Конституції України та статтею 14 Закону ’’Про судоустрій України’’. Вища рада юстиції, розглянувши звернення Ради суддів України, замість принципової оцінки дій свого колеги, обмежилася лише формальним обговоренням цього факту. Інший приклад, який наводився на з’їзді. 30.05.2007 року Печерським районним судом Києва колегіально у складі трьох суддів (В.Фінагєєва, C.Волкової, Р.Козлова) було розглянуто клопотання про забезпечення адміністративного позову у справі №2-а-569/07 за позовом О. Волкова про визнання незаконною та скасування постанови Верховної Ради України від 30 травня 2007 року «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад». Суд ухвалив рішення про задоволення клопотання позивача та зупинення дії вказаної постанови до розгляду справи по суті. Уже наступного ранку, за словами Петро Пилипчука, Вищою радою юстиції було прийнято рішення про проведення перевірки стосовно цих суддів, а через декілька годин член Вищої ради юстиції О. Задорожній приступив до цієї перевірки, не повідомляючи суддів про її підстави, вимагав від суддів надати пояснення щодо вказаної адміністративної справи, у супроводі двох працівників Вищої Ради юстиції — спеціалістів у галузі комп’ютерних технологій з’явився до суду з вимогою про проведення ними технічної перевірки комп’ютера судді. За результатами ’’перевірки’’ 04.06.2007 року була складена довідка з пропозицією про внесення подання про звільнення суддів з посади за порушення присяги судді. Незважаючи на те, що судді на той час хворіли, про що було відомо у ВРЮ, 06.06.2007 року Вищою радою юстиції було прийнято рішення про внесення подання за пропозицією члена Вищої ради юстиції О. Задорожнього, щодо звільнення суддів з посад за порушення присяги. При цьому всупереч Регламенту ВРЮ останніх не було ознайомлено з підставами та суттю перевірки, з довідкою, складеною за результатами перевірки, не було повідомлено про засідання секції та засідання Ради, які відбулися за їх відсутності. Члени ВРЮ дійшли висновку про порушення вказаними суддями присяги судді при розгляді ними справи та ухвалення рішення, яке й сьогодні є чинним і не перевірялось у порядку апеляційного та касаційного провадження. Характерним у цьому випадку, про що теж згадувалося на з’їзді, є й оперативність Верховної Ради — суддя С. Волкова була звільнена з посади уже 7 червня 2007 р. І знову ж таки без вислуховування пояснень судді та дотримання інших формальностей. Останній факт є ще одним підтвердженням того, що Верховна Рада, на думку суддів, не повинна вирішувати питання обрання суддів на посади безстроково та звільнення їх з цих посад. Зумовлено це тим, що Верховна Рада на сьогодні є суто політичним органом і вже у зв’язку тільки з цим обрання суддів безстроково чи звільнення їх з посад може відбуватися за принципами політичної доцільності. * * * Загалом же на з’їзді звучало багато цікавих думок і пропозицій. І всі вони варті уваги суспільства і влади. Тож хотілося, щоб остання їх почула — і на Грушевського (з обох боків), і на Банковій. Бо без справді незалежної судової влади годі говорити про якусь цивілізовану демократію, цивілізовану країну і націю.   Джерело: www.yurincom.kiev.ua 07.07.2007