МІЖНАРОДНИЙ ФОНД
УКР ENG
 
news
/Forum/0_Forum.php

 

Швейцарська Конфедерація

 


 

 

 

 Дайджест  /  

 

Свавілля влади, або як законно не виконувати рішення судів

 

Останні тижні роботи органів державної влади характеризуються підвищеною нормотворчістю. Зокрема, прийнято ряд «гучних» законів та підзаконних актів, які суттєво змінюють базові принципи роботи як державних, так і приватних інституцій. Саме навколо таких законів та підзаконних актів була зосереджена увага громадян, політологів, аналітиків та юристів.

Проте, на фоні вищевказаного, поза увагою більшості залишилось надзвичайно цікаве та неоднозначне з точки зору як теорії, так і практики, рішення Верховного Суду України. Мова йде про Постанову від 19 травня 2015 року в справі № 667/4594/14-а, яка стосується порядку та умов виконання судових рішень суб’єктами владних повноважень – органами державної влади та місцевого самоврядування. Однак, чим же ж така небезпечна ця Постанова ВСУ та які ж можливості відкриває для вищевказаних суб’єктів?

Аналізуючи норми чинного законодавства, судді ВСУ дійшли висновку, що невиконання судового рішення суб’єктом владних повноважень в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Як випливає із змісту постанови, якщо в бюджетній програми органу державної влади чи місцевого самоврядування не передбачено коштів, які могли б бути спрямовані на виконання рішення суду, то його можна не виконувати.

Ще цікавішою видається ситуація з огляду на те, що як державний, так і місцеві бюджети давно вже забули що таке профіцит, оскільки витратні частини в рази перевищують дохідні. А тому «вільних» коштів в 99,9% бюджетних програм просто немає. Відтак, що, і 99,9% рішень майнового характеру не в користь органів державної влади, місцевого самоврядування повинні також не виконуватись?

Рухаймось далі, органи Державної виконавчої служби не мають навіть права накласти штраф, оскільки цитуємо «накладення штрафу в такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів». З цього приводу в мене виникло лишень одне запитання: з якого це часу публічна санкція майнового характеру втратила каральну та превентивну функції, а звелась лише до охоронної? Мова йде про те, що накладення штрафу не стільки повинне захистити права особи на отримання бюджетних коштів, наскільки покарати суб’єкт владних повноважень за невиконання рішення суду та спонукати до утримання від таких дій в майбутньому.

Окремо слід підкреслити, що органи державної влади та місцевого самоврядування по відношенню до фізичних та юридичних осіб виступають в подвійній іпостасі: як носії владних повноважень та як рівноправні учасники приватноправових відносин. Відповідно і судові процеси, де стороною є орган державної влади, місцевого самоврядування є різноманітними та відноситись до компетенції судів загальної юрисдикції, адміністративних та господарських судів. Відтак, рішення майнового характеру (тобто такі, за якими може бути стягнено грошові кошти чи інше майно з органів державної влади, місцевого самоврядування) можуть бути винесені не тільки в адміністративному, а і в цивільному, і в господарському процесах. Тобто Постанова ВСУ від 19 травня 2015 року в справі № 667/4594/14-а породить для органів державної влади та місцевого самоврядування можливість ухилятись не тільки від виконання рішень в сфері публічних повноважень, але й в сфері господарювання, цивільних відносин.

Що ж ми маємо? Є рішення суду, є звернення до органів Державної виконавчої служби з відповідним виконавчим документом і є повний «ігнор» виконання рішення суду органом державної влади чи місцевого самоврядування. І це законно, оскільки узгоджується із судовою практикою, а саме тією ж самою Постановою ВСУ від 19 травня 2015 року в справі № 667/4594/14-а. Було б смішно, якщо б це не було дійсністю.

Як наслідок, зовсім скоро матимемо ситуації, коли суб’єкт владних повноважень виступить, скажімо, замовником за договором будівельного підряду. Потім не розрахується із підрядником, запропонувавши йому звернутись до суду. Підрядник справу виграє, але чи виконає рішення суду замовник-суб’єкт владних повноважень? – питання риторичне з огляду на вищевикладене. Риторичним також є і питання про те, кому на сьогодні був вигідним саме такий шлях розвитку практики Верховного Суду України.

Отже, як убезпечити себе? – способи беззаперечно існують. Деякі із них полягають в детальному вивчені видаткових частин бюджету відповідних органів державної влади перед зверненням до суду, інші – в правильній побудові змісту договору із контрагентом-суб’єктом владних повноважень, треті – в укладенні мирових угод на стадії виконання. Загалом, кожна ситуація є індивідуальною, тому загального «рецепту» успіху не існує. Тим не менш, як і в медицині, так і в юриспруденції – несприятливу ситуацію краще попередити, ніж допустити.

Тому, рекомендуємо завчасно залучитись підтримкою професіоналів перед початком затяжної «війни» із таким могутнім «супротивником» як суб’єкт владних повноважень.

Жарський Тарас, керуючий партнер юридичної компанії Legal Group

Джерело: styknews.info
20.07.2015

Сьогодні
18 листопада 2019

Анонс подій:

 

 

 


Архів заходів Центру>>

 


 

Опитування (архів)


підписатися на        розсилку новин з сайту
підтвердити підписку
нагадати пароль
відписатися



Наші публікації:

 

Архів публікацій>>

 


 

 
© 2001-2016. Центр суддівських студій. При копіюванні матеріалів та/або розміщенні їх у будь-якому інформаційному виданні -
посилання на Центр суддівських студій обов'язкове. E-mail: info@judges.org.ua, judges@i.com.ua

Підтримка сайту: Швейцарська Конфедерація