Заява Правління Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації про порушення засад незалежності суддів в Україні.   Функціонування самостійної судової влади є одним із принципів конституційного ладу України. Вона є рівною з законодавчою і виконавчою владою і покликана забезпечити захист прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Ефективність захисту прав і свобод, законних інтересів значною мірою залежить від стану самостійності судів і незалежності суддів. Незалежність суддів є важливою невід’ємною складовою правосуддя і гарантією права на судовий захист. Наявність самостійного і незалежного суду є ознакою демократичної правової держави. Лише такі суди зможуть забезпечити належний правовий порядок у державі, функціонування всього державного механізму відповідно до встановлених Конституцією України засад конституційного ладу, верховенства права, захистити людину від свавілля органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Стан незалежності суддів і самостійності судів в Україні не можна оцінити як задовільний. Влада всілякими засобами намагається зберегти вплив на суди, суддів, закріплюючи в законах положення, які суперечать конституційним гарантіям незалежності суддів. Незважаючи на прийняття Пленумом Верховного Суду України постанови «Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів», прийняття багатьох рішень Конституційним Судом України про визнання неконституційними положень ряду законів, якими запроваджувались механізми впливу на суддів, звуження змісту та обсягу гарантій незалежності суддів та рішень про офіційне тлумачення відповідних норм Конституції та законів України, істотних позитивних зрушень у реалізації гарантій незалежності суддів не відбулося. Негативною тенденцією стало систематичне обмеження гарантій незалежності суддів, зокрема, у Законах «Про державний бюджет України» на 2003 – 2006 роки. Не є винятком і Закон України «Про державний бюджет України на 2007 рік», положення якого також визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України. Проведення політичної реформи, її кризові явища супроводжуються посиленням впливу на судові органи і суддів, використання їх для вирішення спірних питань не правовими засобами. Стали системою проведення мітингів, зібрань біля судів з метою прийняття бажаного для певних політичних сил рішення. Безпрецедентним було пікетування Конституційного Суду України, яким блокувався доступ до суду суддів та його працівників. Необхідно посилити відповідальність за організацію, проведення та участь в подібних акціях біля судів, зокрема передбачити як правову підставу для припинення діяльності партій, об’єднань громадян, які їх організували. Поширюється засобами масової інформації неперевірена інформація щодо корупційних дій з боку окремих суддів і корупції в судах без наведення конкретних фактів. Порушенням присяги мають розглядатися дії посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядуванння стосовно оцінки та правильного розв’язання спору, що знаходиться на розгляді в суді щодо конституційності чи законності рішень, визнання їх незаконними, нікчемними, неправильними. Такі дії є не просто однією з форм впливу на суддів, а й намаганням перебрати на себе функцію правосуддя, повноваження апеляційного чи касаційного суду. Верховна Рада України з перевищенням своїх конституційних повноважень прийняла 17 травня 2007 року Постанову «Про спробу маніпулювання Печерським районним судом м. Києва у впливі на діяльність Центральної виборчої комісії ». У ній не лише дається негативна оцінка рішення Печерського районного суду м. Києва від 11 травня 2007 року, якою задоволено позов виборчого блоку політичних партій «Блок Юлії Тимошенко» до Центральної виборчої комісії, а й пропонується механізм розправи над суддями, які брали участь у розгляді справи. Верховна Рада України запропонувала, а по суті зобов’язала Генеральну прокуратуру України, Вищу раду юстиції провести перевірку фактичних обставин прийняття суддями Печерського районного суду м. Києва Постанови від 11 травня 2007 року, хоча вони таких повноважень не мають. Цією Постановою також зобов’язано Комітет Верховної Ради з питань правосуддя, голова якого одночасно є членом Вищої ради юстиції, невідкладно підготувати та подати у разі надходження документів від Вищої ради юстиції за наслідками перевірки проекти відповідних рішень. Тобто Верховна Рада України сама ініціювала дострокове звільнення суддів, які брали участь у розгляді справи. Заяви, заклики до невиконання рішень судів, їх ігнорування мають розцінюватися як порушення статті 124 Конституції України, згідно з якою вони ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України. Подібні дії відкривають шлях до правового свавілля, ставлять під загрозу конституційний лад України. Невиконання рішень судів є порушенням встановленого ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод права на справедливий суд і конституційного права на судовий захист, оскільки правосуддя завершується виконанням судового рішення. Однією з гарантій незалежності суддів є особливий порядок притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Відповідно до міжнародних стандартів це має робити незалежний орган, у складі якого має бути не менше половини суддів. Цим вимогам не відповідає Вища рада юстиції у складі якої з 20 членів тільки 4 судді. Привести її склад у відповідність з міжнародними вимогами можливо без внесення змін до Конституції України, яка не встановлює конкретних вимог до кандидатів на посади членів цього органу. На незалежність суддів впливає відсутність чіткої процедури притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, невизначеність понять дисциплінарного проступку, зокрема, притягення судді до відповідальності за порушення присяги. Президентом України було звільнено 3 судді Конституційного Суду України, під час розгляду Конституційним Судом України справи щодо неконституційності одного з Указів Президента України, а Верховною Радою України одного суддю Конституційного Суду України і одного суддю Печерського районного суду м.Києва, яка була у складі суду, що прийняв рішення 11 травня 2007 року, що набрало чинності, без заслуховування їх пояснень, без дотримання процедури, як того вимагає Європейська Хартія про статус суддів. Рішення про звільнення невмотивовані, що ускладнює можливість оскарження в суді законності звільнення. Щодо двох суддів Конституційного Суду України Президент України переглянув свої укази і звільнив їх на підставі поданих заяв. Таке звільнення, якому передувало звільнення за порушення присяги, необхідно розглядати як звільнення під тиском. При цьому Президент України звільнив суддів Конституційного Суду України, які були призначенні попереднім Президентом України, а Верховна Рада України суддю, кандидатура якого була запропонована опозиційною депутатською фракцією. Таким чином вони створили прецедент правової невпевненості для інших суддів Конституційного Суду України, що у разі переобрання Президента України і зміни політичних сил у парламенті за результатами виборів, вони не будуть звільнені достроково. Це ускладнить формування Конституційного Суду України незалежними суддями. Мають місце спроби блокувати роботу суддів. Внаслідок недопуску до складання присяги новопризначеними суддями Конституційного Суду України ця інституція майже рік не функціонувала і не забезпечувала конституційну законність. Порушення дисциплінарних проваджень стосовно більшості суддів Печерського районного суду м. Києва деморалізувало суддів і поставило під загрозу здійснення правосуддя цим судом. Вплив на суддів здійснюється і через призначення на адміністративні посади в судах. Без будь-яких правових підстав Президент України скасував Указ про призначення головою Печерського районного суду м. Києва Колісніченка В.М. та Указ про його переведення до цього суду. Законом України «Про судоустрій України» право призначати голів судів, крім Верховного Суду України та Конституційного Суду України було надано Президенту України. Повноваження Президента України встановлюються виключно Конституцією України, а таких повноважень вона не передбачає. Після визнання Конституційним Судом України відповідних положень Закону України «Про судоустрій України» неконституційними, Верховна Рада України Постановою від 30 травня 2007 року № 1098 «Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад» тимчасово, до законодавчого врегулювання призначення та звільнення суддів з адміністративних посад віднесла до компетенції Вищої ради юстиції, і зокрема, за рекомендацією члена Вищої ради юстиції. Іншою Постановою від 1 червня 2007 року № 1118-16 «Про заяву Верховної Ради України з приводу спроби присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад» Верховна Рада України визнала відсутність у Ради суддів України передбачених законодавством повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції і зобов’язала Вищу раду юстиції виконувати свою Постанову від 30 травня 2007 року № 1098, а також забезпечити виконання п.3 рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року № 1- РП/2007. Цією ж Постановою Верховна Рада України визнала нечинними рішення Ради суддів України щодо порядку призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад, та всі її рішення про призначення суддів на адміністративні посади. Заради збереження впливу на суддів через порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад Верховна Рада України вдалася до порушення Конституції України та законів України, коригування рішення Конституційного Суду України. Пуктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 травня 2007 року запропоновано Верховній Раді України в законодавчому порядку врегулювати порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад. Відповідно до статей 6, 19 Конституції України Верховна Рада України як єдиний орган законодавчої влади, зобов’язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом 14 частини першої статті 92 Конституції України передбачено, що судоустрій, судочинство, статус суддів визначаються виключно законами. Це означає, що ці питання не можуть регулюватися ніякими іншими нормативними актами. Адміністрування в судах, а відповідно порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з посад, є складовою судоустрою і має регулюватися лише законом. При цьому Верховна Рада України надала Вищій раді юстиції повноваження, не передбачені статтею 131 Конституції України. Надаючи частині першій цієї статті офіційне тлумачення Конституційний Суду України визнав, що навіть право внесення подань на призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції Вища рада юстиції не має (рішення від 16 жовтня 2001 року № 14-РП/2001). Натомість вирішення питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах віднесено до повноваження Ради суддів України (п.4 ч.5 ст.116 Закону України «Про судоустрій України»). За відсутністю передбаченого цим Законом порядку призначення судів на адміністративні посади і звільнення з цих посад у зв’язку з визнанням окремих положень неконституційними і неможливості його врегулювання в даний період Рада суддів України змушена була це зробити. Отже, встановлений Радою суддів України порядок призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад є допустимим і всі її рішення про призначення на ці посади, прийнятті в межах чинних повноважень. Визнаючи не чинними рішення Ради суддів України з питань призначення суддів на адміністративні посади і звільнення з цих посад Верховна Рада України перебрала на себе функцію правосуддя і повноваження найвищого органу суддівського самоврядування - з’їзду суддів України. Посиленню впливу на суддів певною мірою сприяють окремі судді, які піддаються тиску, приймають до провадження справи не за підсудністю, не своєї юрисдикції, від осіб, які не мають права пред’являти відповідні позови, при прийнятті рішення керуються не законом, а політичною доцільністю. Порушення територіальної підсудності, юрисдикції, розгляд позову особи, що не має права на його пред’явлення має розцінюватися як порушення суддею присяги, що виключає можливість подальшого здійснення ним правосуддя. Виходячи з наведеного, правління Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації вважає за необхідне: ЗАЯВИТИ: 1. Про недопустимість втручання в діяльність Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції інших органів державної влади та посадових осіб. 2. Про критичний стан незалежності суддів і самостійності судів, здійснення різних форм впливу на суди при вирішенні конкретних справ, у тому числі пікетування, проведення мітингів, зібрань, інших акцій з боку політичних сил. 3. Про підтримку Заяви президії Верховного Суду України та Ради суддів України від 21 травня 2007 року та Рішення VIII (восьмого) позачергового з’їзду суддів України від 26 червня 2007 року. 4. Звернутись до оргкомітету Міжнародної асоціації суддів, екстраординарним членом якої є Всеукраїнська незалежна суддівська асоціація, з проханням включити до порядку денного 50 щорічної конференції Міжнародної асоціації суддів, яка відбудеться у м. Тронхейм (Норвегія) з 23 по 27 вересня 2007 року, питання про стан дотримання органами державної влади України та їх посадовими особами вимог Конституції та законів України, Європейської Хартії про закон про статус суддів, Рекомендацій комітету Міністрів Ради Європи „Про незалежність, дієвість та роль суддів” № R(94)12 від 13 жовтня 1994 року, Бангалорських принципів діяльності судді (Резолюція економічної та соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року) щодо незалежності суддів при відправленні правосуддя та самостійності судів.   Президент ВНСА Савенко М.Д. Джерело: www.uajudges.org 10.08.2007