Бондаренко О. Ф., доктор психологічних наук, професор   Психологічна структура особистості і спілкування, їх роль в судовому процесі   План реферату 1. Загальна структура особистості. 2. Загальна структура процесу спілкування. 3. Психологічні основи сприйняття інформації в судовому процесі. 4. Психологія формування переконання та прийняття судового рішення”   Загальна структура особистості. Основні компоненти особистості. 1. Перший компонент структури характеризує спрямованість особистості, або вибіркове відношення людини до дійсності. Спрямованість включає різні властивості, систему взаємодіючих потреб і інтересів, очікуваних і практичних установок. При цьому певні компоненти спрямованості домінують і мають головне значення, у той час як інші виконують опорну роль. Домінуюча спрямованість визначає всю психічну діяльність особистості. Так, наприклад, домінування пізнавальної потреби призводить до відповідного вольового й емоційного настрою, що у свою чергу активізує інтелектуальну діяльність. Одночасно природні потреби дещо гальмуються, повсякденні турботи дещо відсуваються. Особистість починає обґрунтовувати доцільність свого захоплення, додавати йому особливу суспільну і особисту значимість. 2. Другий компонент визначає можливості особистості і включає ту систему здібностей, що забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємозалежні і взаємодіють одна з одною. Як правило, одні із здібностей домінують, інші їм підкоряються. Так, наприклад, у О. С. Пушкіна домінувало поетичне обдарування, хоча він проявив себе і як історик, і як талановитий художник. Те ж саме можна сказати і про М. Ю. Лермонтова. У Ф. І. Шаляпіна основною здібністю був акторський талант. Він підкорив  собі образотворчі здібності і змусив їх служити сцені. Підпорядкована здібність підсилює основну, ведучу здібність. 3. Третім компонентом у структурі особистості є характер, або стиль поведінки людини в соціальному середовищі. Характер – складне синтетичне утворення, де в єдності виявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не виражає особистості в цілому, однак представляє складну систему її властивостей, спрямованості і волі, інтелектуальних і емоційних якостей, типологічних особливостей, що виявляються в темпераменті. У системі характеру також можна виділити головні властивості. До них відносяться в першу чергу моральні (чуйність або черствість у відношенні до людей, відповідальність стосовно суспільних обов'язків, скромність), у другу чергу – вольові якості (рішучість, наполегливість, мужність і самоконтроль), що забезпечують визначений стиль поведінки і спосіб вирішення практичних задач. Тому можна сказати, що морально-вольові якості є дійсною основою характеру. 4. Четвертим компонентом, що надбудовується над всіма іншими, буде система керування, що звичайно позначають поняттям «я». «Я» – утворення самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: посилення або ослаблення діяльності, самоконтроль як корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя і діяльності. Оскільки самоврядування має величезне значення в нормальному цілеспрямованому розумному існуванні та діяльності особистості, ми його розглянемо в спеціально відведеному параграфі. Структура особистості буде неповною, якщо виключити з неї психічні процеси і стани. Психічні процеси, властивості і стани в структурі особистості. Психічні процеси - динамічний відбиток дійсності в різних формах психічних явищ. Насамперед  слід зазначити, що психічні процеси забезпечують зв'язок особистості з дійсністю. Через них формуються характерні риси особистості, які у свою чергу впливають на проходження процесу Так, у процесі відчуттів формуються конкретні сенсорні властивості і цілісна сенсорна організація особистості, що визначає надалі кількісно-якісну характеристику відчуттів У процесі вирішення теоретичних і практичних задач формується вольова організація особистості, що визначає те, як приймаються рішення, а також, як вони реалізуються в житті Спрямованість особистості веде до вибірковості сприйняття й емоційних реакцій, зв'язаних із ним. От чому людина бачить у дійсності те, що хоче бачити, у залежності від потреб, інтересів і установок Хоча відображення - об'єктивний процес, воно ускладнено суб'єктивними властивостями особистості На основі психічних процесів утворяться психічні властивості, певна їх система, що регулює протікання психічних процесів. Психічні властивості особистості - це стійкі утворення, що забезпечують визначений якісно-кількісний рівень психічної діяльності і поведінки, типовий для індивіда. Характер протікання психічних процесів, як і прояви властивостей, залежить від стана психічної активності особистості. Під психічним станом варто розуміти визначений в даний час відносно стійкий рівень психічної діяльності, що виявляється в підвищеній або зниженій активності особистості. За визначенням С. Л. Рубінштейна, «...стан є ефектом психічної діяльності і фоном», на якому діяльність протікає. Дійсно, відображення якоїсь події – складне явище. Воно включає в себе багато різних процесів відчуття і сприйняття, відтворення, мислення, емоції і т. д. Включені в цю діяльність «сили» певним чином настроюють активність особистості. Загальна структура процесу спілкування. Поняття і види спілкування. Визначення спілкування. Зміст, цілі і засоби спілкування. Спільність і різниця змісту, цілей і засобів спілкування у людини. Види спілкування у людини і тварин, їх диференціація по змісту, цілям і засобам. Безпосереднє й опосередковане спілкування. Біологічне, матеріальне, когнітивне і кондиційне спілкування. Ділове та особистісне спілкування. Інструментальне і цільове спілкування. Вербальне і нсвербальное спілкування. Спілкування і діяльність як інтелектуально і особистісно розвиваючі форми соціальної активності, що взаємно доповнюють одна одну. Роль спілкування в психічному розвитку людини. Необхідність для людини повсякденного спілкування з іншими людьми для інтелектуального і морального розвитку. Особлива роль раннього онтогенетического спілкування для наступного психічного розвитку індивіда. Значення для різнобічного інтелектуального та особистого розвитку людини.різних видів спілкування: ділового та особистісного, матеріального і когнітивного, кондиційного і цільового, біологічного і соціального, безпосереднього й опосередкованого, вербального і невербального Техніка і прийоми спілкування. Визначення техніки і прийомів спілкування. Техніка прийоми спілкування на початковому його етапі (попереднє настроєння до спілкування, створення необхідного стану в співрозмовника). Техніка і прийоми спілкування, застосовувані в процесі. Поняття зворотного зв'язку та механізми його дії. Комунікативні можливості.. Вікові особливості техніки і засобів спілкування.Професійні особливості техніки і засобів спілкування людей. Розвиток спілкування. Філогенетичні й онтогенетичні аспекти розвитку спілкування. Еволюційне перетворення змісту, цілей і засобів спілкування, що відбувається  у тварин. Поява невербальных засобів спілкування у близьких до людини антропоїдів. Початковий етап розвитку спілкування у людини. Становление і використання мови як засобу спілкування. Вдосконалення змісту,  цілей і засобів спілкування з розвитком  інтелектуального і особистісного росту людини. Загальна структура процесу спілкування. Поняття і види спілкування. Визначення спілкування. Зміст, цілі і засоби спілкування. Спільність і різниця змісту, цілей і засобів спілкування у людини. Види спілкування у людини і тварин, їх диференціація по змісту, цілям і засобам. Безпосереднє й опосередковане спілкування. Біологічне, матеріальне, когнітивне і кондиційне спілкування. Ділове та особистісне спілкування. Інструментальне і цільове спілкування. Вербальне і нсвербальное спілкування. Спілкування і діяльність як інтелектуально і особистісно розвиваючі форми соціальної активності, що взаємно доповнюють одна одну. Роль спілкування в психічному розвитку людини. Необхідність для людини повсякденного спілкування з іншими людьми для інтелектуального і морального розвитку. Особлива роль раннього онтогенетического спілкування для наступного психічного розвитку індивіда. Значення для різнобічного інтелектуального та особистого розвитку людини.різних видів спілкування: ділового та особистісного, матеріального і когнітивного, кондиційного і цільового, біологічного і соціального, безпосереднього й опосередкованого, вербального і невербального Техніка і прийоми спілкування. Визначення техніки і прийомів спілкування. Техніка прийоми спілкування на початковому його етапі (попереднє настроєння до спілкування, створення необхідного стану в співрозмовника). Техніка і прийоми спілкування, застосовувані в процесі. Поняття зворотного зв'язку та механізми його дії. Комунікативні можливості.. Вікові особливості техніки і засобів спілкування.Професійні особливості техніки і засобів спілкування людей. Розвиток спілкування. Філогенетичні й онтогенетичні аспекти розвитку спілкування. Еволюційне перетворення змісту, цілей і засобів спілкування, що відбувається  у тварин. Поява невербальных засобів спілкування у близьких до людини антропоїдів. Початковий етап розвитку спілкування у людини. Становление і використання мови як засобу спілкування. Вдосконалення змісту,  цілей і засобів спілкування з розвитком  інтелектуального і особистісного росту людини.   Психологічні основи сприйняття інформації в судовому процесі. Обсяг інформації, що використовує суд, у переважній більшості випадків істотно менший загального обсягу інформації, що зібрана в кримінальній справі. Пояснюється це тим, що процес посвідчувальної діяльності на попередньому слідстві включає і факти, у відношенні котрих пізніше буде встановлена їх непричетність до розглянутої події. Таке попереднє визначення причетності доказів допомагає суду концентрувати свою увагу на більш вузькій групі обставин і фактів. Особливість діяльності суду полягає в тому, що процес опосередкованого вивчення фактів тут займає більше місце, ніж у діяльності слідчого. Це визначається ще й великим проміжком часу між моментами початку судового розгляду та скоєння злочину, особливими процесуальними умовами його діяльності, сприйняттям багатьох фактів через сприйняття слідчого. Це зумовлює необхідність ще на попередньому слідстві вживати заходів до того, щоб повніше закріпити сприйняте, і, тим самим істотно полегшуючи тим самим вивчення фактів судом, побудову уявних моделей досліджуваної події. Існує істотна різниця і в часових відрізках надходження інформації до слідчого і до суду. На попередньому слідстві інформація в повному об'ємі надходить протягом більш значного періоду часу. За цей час слідчий встигає її цілком сприйняти, переробити, відкинути те, що не має відношення до даної справи і т.д. У суді ж весь процес надходження інформації гранично сконцентрований. Вся інформація про подію злочину, про особистість обвинувачуваного надходить у період судового розгляду. Стислість часу сприйняття інформації в суді приводить до необхідності особливої дисципліни розумової діяльності. Так, суд сам визначає порядок сприйняття інформації (послідовність допиту свідків і обвинувачуваних), швидкість надходження цієї інформації (через визначені періоди оголошується перерва, із тим щоб інформація не сприймалася в стані крайнього стомлення, коли повнота сприйняття істотно знижується). Складність пізнавальної діяльності в суді обумовлюється і тією обставиною, що в той самий час необхідно сприймати факти і джерела фактів, зіставляти факти з загальною уявною моделлю, внутрішньо готувати себе до майбутньої конструктивної діяльності – винесенню вироку, рішення. Ця розумова діяльність постійно ускладнюється необхідністю прийняття часткових рішень з тієї чи іншої сукупності фактів. Так, суду необхідно приймати рішення з приводу заявлених клопотань про виклик додаткових свідків, про одержання необхідних документів і т.п. Наявність вихідної моделі події в матеріалах справи створює можливість здійснення пізнавальної діяльності суду за чітким, заздалегідь визначеним планом. Шляхом вивчення вже зібраних даних знову планується порядок аналізу і синтезу окремих елементів фактів, висуваються і розробляються можливі версії, інші можливі моделі тієї ж самої події чи дії. Обов'язково є побудова версій про особистість підсудних, про їхню участь у події, про причини визначеного поводження, про умови поводження, дій і т.д. Стан готовності припускає граничну концентрацію розумових процесів судів на обставинах, фактах даної справи. Ці умови можуть бути створені тільки в результаті вже проведеної роботи з вивчення матеріалів справи, висуванню версій, упорядкуванню плану дослідження фактів у судовому засіданні.   Психологія формування переконання та прийняття судового рішення. Формування суддівського переконання – не просто результат впливу на свідомість суддів визначеної сукупності доказів, встановленої і перевіреної в ході судового розгляду. Воно завжди складається на основі раціонального пізнання причинно-наслідкових та інших зв'язків між фактами об'єктивної дійсності, цілісного до них підходу, їх співвідношення з заборонами кримінального права, чуттєвого переживання отриманих за кримінальною справою результатів, зроблених з них правових висновків. Усвідомлення суддею своєї ролі в здійсненні правосуддя сприяє появі психологічної установки непов’язаності висновку по суті кримінальної справи з висновками органів попереднього розслідування. Така психологічна установка сприяє критичному погляду на результати попереднього розслідування, допомагає розкрити допущені при розслідуванні помилки або порушення закону. Аналіз даних анкетування приводить до висновку, що на формування суддівської думки також впливають соціально-психологічні (поводження підсудного в суді і т.д.) і позасудові чинники (вимога громадських організацій, оцінка засобів масової інформації тощо). За анкетними даними, 57,6% суддів вважають, що їх рішення формують наступні чинники: попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи, доведеність (недоведеність) обвинувачення в ході судового слідства, а також попередня злочинна діяльність підсудного. Крім того, 19,8% опитаних додали до цього ще соціально-психологічні чинники. У філософській літературі процес формування рішення передається формулою «пізнано-усвідомлено-пережито-прийнято за істину». Наприклад, В. Ф. Бохан переносить цю формулу на формування суддівського переконання з деякими, доповненнями, як-от: «пізнано-усвідомлено-пережито-прийнято за истину-підготовлено рішення». Складові частини цієї формули він розглядає як елементи суддівського переконання. Н. Л. Гранат і Ю. Н. Погибко вважають, що приведена вище формула повинна мати вираження «пізнав – визначив цінність – прийняв як істину – прийняв рішення». У гносеологічному аспекті процес формування думки судді розгортається в системі «незнання-знання»: від вірогідного знання – до знання широкого і достовірного, отриманого в результаті досліджень сукупності доказів. Так, вирішуючи питання про передання обвинувачуваного до суду, суддя припускає два остаточних висновки в справі: обвинувачувальний тезис, сформульований в обвинувачувальному висновку, може підтвердитися і не підтвердитися в судовому розгляді. Обидві думки як вірогідні припущення результату доведення представляються для судді рівнозначними. У ході доведення одне з них переростає в достовірний, істинний висновок, що виключає будь-яке інше рішення по кримінальній справі. У психологічному аспекті істотним для процесу формування суддівського рішення є переростання сумніву (як наслідку вірогідного знання) у переконаність судді, що характеризує достовірність отриманих знань і готовність діяти відповідно до них. Сказане дозволяє визначити наступні етапи формування думки: а) попереднє вивчення матеріалів кримінальної справи з метою рішення питання про передання обвинувачуваного суду; б) планування судового розгляду і висування судових версій; в) перевірка матеріалів попереднього слідства в судовому розгляді; г) судові спори та співставлення своїх оцінок з оцінками обвинувачення і захисти і, нарешті, д) остаточне формування рішення судді в кімнаті для нарад при виробленні колективного рішення. Два перших етапи характеризує рішення в гносеологічному аспекті як вірогідне знання, а в психологічному – наявність сумнівів. У ході судового слідства суддя, вивчаючи докази, направляє свою діяльність на усунення виниклих сумнівів, підтверджує ймовірні припущення або приходить до  висновку, що вони були необґрунтованими. На двох останніх етапах відбувається остаточне формування суддівського рішення. Безумовно, цей розподіл має схематичний характер. Але зараз важливо підкреслити, що процес формування переконання не тільки ґрунтується на дослідженні зібраних доказів, але і є вираженням особистої позиції судді, його етичних поглядів, професійної правосвідомості, вимог закону. З метою ефективного впливу на підсудного суд може використовувати різні засоби. До числа таких засобів (крім зібраних у справі доказів) можна віднести: • використання позитивних рис особистості підсудного; • використання окремих фактів із життя підсудного, що мали для нього важливе значення; • спростування розрахунку підсудного на безкарність; • спростування помилкових уявлень підсудного про причини, що призвели  до кримінальної відповідальності; • притягнення до розгляду справи осіб, що є авторитетом для підсудного і здатних позитивно на нього вплинути (родичів, знайомих, керівників підприємств; установ, де вчився або працював підсудний; тренерів або керівників колективів художньої самодіяльності і т.п.); • переконання підсудного в тому, що щире покаяння в скоєному злочині на підставі закону буде враховане судом як пом'якшуюча провину обставина; • використання суспільної думки. Кожний суддя є вихователем значної кількості людей. Досвідченого суддю відрізняє високий ступінь відповідальності за свою діяльність і прийняті рішення, принциповість. Суддя постійно знаходиться в центрі уваги всіх учасників судового процесу. Усі його зауваження і навіть жести піддаються постійному контролю й оцінці присутніх, тому досвідченого суддю відрізняє неупередженість і витримка. Справжній суддя в досконалості володіє такими якостями як чуйність, емоційна усталеність, товариськість, ввічливість, уміння слухати людину. Все це забезпечує йому можливість спілкування і отримання інформації від усіх осіб у процесі судового засідання.    Семінари, що відбулисяся

Архів публікацій>>