Казміренко Л. І., кандидат психологічних наук, професор   Психологічна підготовка до спілкування у процесі судового розгляду кримінальної справи (з використанням технічних засобів) Формування професійної майстерності судді відбувається під впливом багатьох чинників (соціально-економічних, соціально-психологічних, організаційних та ін.), серед яких провідне місце посідають професійне навчання та психологічна підготовка. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, яка складається з: 1) загальної психологічної культури (знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані суддею; розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості); 2) спеціальної психологічної підготовленості (комунікативна майстерність, уміння і навички пошуку і цільового використання психологічної інформації). Психологічна підготовленість дозволяє судді нейтралізувати негативний вплив на особистість психологічних особливостей діяльності: - правової регламентації (нормативності) професійної поведінки; - владного характеру професійних повноважень; - високого рівня персональної відповідальності за прийняття рішення. До них слід додати публічний характер діяльності, тобто необхідність виконання професійних функцій у присутності значної кількості сторонніх, але не нейтрально налаштованих осіб – звинувачуваного та його представників (у тому числі адвоката-захисника, родичів), свідків, громадськості, преси тощо. Кожна з сторін має свої інтереси, причому вони досить часто протилежно спрямовані. Суддя постійно, навіть поза судовим засіданням, знаходиться у фокусі їх уваги. Розуміння цієї обставини при недостатній психологічній культурі призводить до виникнення стану психологічної напруженості, отже – збільшує ймовірність помилок чи психологічних недоречностей. Особливо це стосується ситуацій, коли в залі судового засідання відбувається запис (відео- чи аудіо-) перебігу судового процесу для подальшого використання з поки-що невідомою для судді метою. Формування загальної психологічної культури полягає, передусім, у набутті систематизованих знань щодо особливостей особистості та професійного спілкування. Основним засобом і умовою діяльності судді є професійне спілкування, тобто встановлення і підтримання цілеспрямованого контакту з особами - носіями значущої інформації, а також переконливе (за змістом і формою) викладення матеріалу при судовому розгляді справи. Професійна майстерність проявляється саме у тих випадках, коли необхідно вплинути на внутрішнє переконання, здійснити психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати необхідний результат. Професійне спілкування організується у відповідності із законами спілкування у цілому, але має значну специфіку, зумовлену змістом завдань, які вирішуються. Будемо виходити з того, що можна виділити такі етапи спілкування: 1) формування першого враження та уточнення актуального емоційного стану; 2) усунення (нейтралізація, послаблення) психологічних бар"єрів та встановлення психологічного контакту; 3) досягнення мети; 4) оцінка результатів та корекція процесу взаємодії. Для формування психологічної культури найбільш важливе правильне розуміння перших двох етапів спілкування, оскільки вони мають вирішальне значення для подальших відносин у процесі розгляду кримінальної справи. Слід зазначити, що професійне спілкування може бути ефективним лише за умови попереднього вивчення партнера, яке доцільно проводити цілеспрямовано, упорядковано, за певною схемою. Власне спілкування починається із зовнішнього сприймання один одного і формування першого враження. Цей процес зовні виглядає стихійним, але він має свої закономірності і може бути достатньою мірою упорядкований і прогнозований. Сприймання зовнішності є початковим моментом оцінки та розуміння особливостей людини - властивостей її особистості, станів, намірів, змісту внутрішнього світу. Воно включає інтерпретацію трьох груп ознак людини: зовнішній вигляд - зріст, статура, стать, вікові ознаки; невербальні (функціональні) ознаки - мова, голос, міміка, жести, хода, поза; соціальне оформлення зовнішності - одяг, зачіска, прикраси. Судді важливо відпрацювати такий стиль мовного спілкування і поведінки, при якому він буде сприйматись як добра, розумна, готова допомогти людина. Для формування такого стилю доцільно періодично аналізувати свою поведінку та відповідати на запитання: "Чи вмієш ти привітно посміхатись, демонструвати свою приязнь і повагу до співбесідника? Чи вмієш ти вислуховувати іншу людину? Чи не проявляється зовні твій поганий настрій, самопочуття, негативне ставлення до співбесідника?" і тренуватися для формування відповідних навичок і умінь. Наступний етап - встановлення психологічного контакту і підтримання взаємного прагнення до спілкування. Психологічний контакт не виникає автоматично, без будь-яких зусиль із його боку. Він залежить від кількох взаємопов"язаних чинників : 1) особистісних властивостей суб"єкта і об"єкта взаємодії; 2) вибраних методів (засобів) та умов налагоджування взаємодії; 3) наявності чи відсутності психологічних бар"єрів, їх природи та вибору адекватних шляхів їх подолання. Найбільш розповсюдженими "бар"єрами" спілкування є: - мотиваційний - небажання чи незацікавленість у спілкуванні внаслідок упередженості, страху осуду чи помсти з боку певних осіб (родичів, співучасників злочину тощо), небажання розголосу події чи інтимних сторін життя; - інтелектуальний - помилкове сприймання особливостей особистості партнера по спілкуванню (темпераменту, характеру, освіченості та ін.) та різна "мова спілкування", розбіжності в розумінні одних і тих самих обставин через різний рівень освіченості, обізнаності в питанні; - емоційний - негативне ставлення до конкретного працівника, недовіра, агресивність; - вольовий - небажання чи неможливість подолання своїх поведінських установок і стереотипів, небажання підкорятись чужій волі чи неможливість відмовитися від раніш обіцяного Психологічні бар"єри можуть залежати від досить незначних обставин (напр., люди старшого покоління негативно ставляться до деяких деталей одягу молодих), але більш серйозні їх причини можна звести до: 1) індивідуально-типологічних (темпераментних) та індивідуально-психологічних (характерологічних) особливостей партнерів по спілкуванню; 2) відмінностей у світогляді, сформованих переконань чи упереджень співбесідника; 3) різного “бачення” ситуації спілкування і особистості партнера. 4) статево-вікових відмінностей. Значимою перешкодою для встановлення психологічного контакту у судовій діяльності може стати упередженість до суду, недовіра до нього. На сучасному етапі кримінального судочинства підозрюваному (звинувачуваному), як правило, протистоїть сила держави у вигляді спеціалізованого правоохоронного апарату, наділеного широкими владними повноваженнями. Він же, часто не орієнтуючись у складній сукупності кримінально-процесуальних і кримінально-правових норм, не у змозі самостійно повною мірою використовувати надані права і гарантії. Окрім того, значна кількість звинувачуваних, особливо на початкових етапах провадження кримінальної справи, внаслідок знаходження під вартою, знаходяться у несприятливих психічних станах (розгубленість, страх - аж до стану депресії). Отже, вже зазначені види психологічних бар"єрів (інтелектуальний, емоційно-вольовий, мотиваційний) у діяльності судді можуть набувати специфічного змісту. Так, інтелектуальний бар"єр проявляється у вигляді розбіжностей у переконаннях, моральних позиціях, поглядах та ін. Він нейтралізується за рахунок підкреслення користі від вирішення альтернативи "співпрацювати чи ні" у бік відвертості для пом’якшення свого становища та більш сприятливого вирішення справи, коли при іншому підході можлива несприятлива перспектива. Емоційно-вольовий бар"єр у вигляді впливу негативного емоційного стану в даний момент (страху, розгублення, пригніченості тощо) або ж завчасно існуючого негативного ставлення до суду нейтралізується уважним, прихильним ставленням, спокоєм і розсудливістю, а також створенням сприятливої обстановки, що привертає до психологічного контакту. Мотиваційний бар"єр найчастіше проявляється у небажанні вступати у контакт з принципових міркувань чи з остраху помсти з боку злочинного середовища. Цей вид бар"єрів заслуговує на особливу увагу, бо привід може бути надуманим, а чим насправді така поведінка викликана, які її дійсні мотиви, раціональні вони чи емоційні, зумовлені негативізмом чи корисливою спрямованістю (підкуп) тощо - потребує прискіпливого аналізу. Таким чином, вже на початковому етапі судового розгляду кримінальної справи суддя повинен визначитись, з якою (за психологічними особливостями) людиною він встановлює контакт, яке відношення вона має до певного факту (події, особи та ін.); передбачити, які психологічні бар"єри можуть виникнути при спілкуванні з нею та можливі напрямки їх подолання (нейтралізації) для досягнення мети. Без цього будь-яке спілкування, а особливо - професійне, тобто спеціально організоване, - стає непродуктивним. Психологічні чинники, що утруднюють встановлення контакту, можна поділити на три групи: - особистісні проблеми судді, що визначаються особливостями його особистості, недоліками професійного досвіду, помилками орієнтування в ситуації контакту; - труднощі встановлення контакту, що визначаються особливостями партнера. Вони можуть бути характерологічними (підозрілість, агресивність, негативізм та ін.), залежати від психологічного стану чи самопочуття, відображати негативний досвід спілкування з представниками правоохоронних органів; - особливості ситуації контакту, що не налагоджують до довірчості. Недостатньо усвідомлені особистісні утруднення у розумінні людей, відсутність справжньої комунікативної майстерності проявляється у молодих суддів у підвищеному інтересі до прийомів спілкування: порекомендуйте мені щось, ефективне у будь-якій ситуації. Це принципово неможливо: управління розвитком відносин з конкретними особами здійснюється на основі врахування логіки процесу спілкування в цілому - формування взаємної привабливості і порозуміння, стосунків довіри, психологічної сумісності партнерів. У більш досвідчених працівників суду відсутність комунікативної майстерності, невміння встановити контакт зовні виглядає як зарозумілість, пихатість. Забезпечення позитивного емоційного клімату може реалізуватись за рахунок наступних технік: 1) техніка самоподачі "Доброзичливість": зовнішні прояви властивостей, що полегшують початок бесіди за допомогою таких засобів як посмішка, привітне звертання, міміка участі, орієнтація корпусу у бік співбесідника, контакт поглядами, висловлювання розуміння наявності дистанції щодо теми бесіди. Тут важливо уникнути тиску, щоб не викликати відповідної негативної реакції. Доброзичливість спілкування передбачає увагу до дрібниць для постійного контролю за психологічним станом співбесідника; 2) "Так - техніка" - диктує початок встановлення контакту з нейтральних тем чи питань, на які послідують позитивні відповіді; 3) техніка "Втягування в діалог" - визначає міру ініціативи судді у розмові. Обмін репліками слід прагнути врівноважувати: якщо чекати висловлювань співбесідника, взаємодія може не відбутись взагалі, якщо ж говорити переважно самому, то психологічний контакт теж утруднюється; 4) техніка "Приємне дзеркало" - суть її складається з уміння вести бесіду таким чином, щоб не принижувати людину. У поведінському плані техніка проявляється в емоційному "прибудовуванні" до лінії бесіди, причому вона повинна реалізовуватись не тільки словами, але й невербально; 5) техніка "Обмежень" - недопущення таких проявів, як невизначеність або складність висловлювань, поспіх, самовпевненість. Узагальнюючи сказане, можна сформулювати наступні загальні положення для спілкування на даному етапі: висловлювання не повинні бути складними та невизначеними, слід уникати неузгодженостей, навпаки, - знаходити спільну мову, активно формуючи необхідне поле відвертості та довірчості. Окрім того, необхідно проявляти (демонструвати, створювати) обстановку доброзичливості і прихильності за рахунок невербальних засобів спілкування, контролювати актуальний стан співбесідника та його реакції. Важливою складовою загальної психологічної культури судді є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, які виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на відповідності особистості судді високим морально-психологічним вимогам. Розглянемо цю позицію докладніше. Специфічність функцій судді у кримінальному процесі визначає його процесуальну самостійність при виборі методів та засобів здійснення психологічного впливу на учасників процесу та інших зацікавлених осіб, побудуванні стратегії і тактики судового розгляду та ін. Він є виконавцем і контролюючою інстанцією у одній особі. Тому морально-психологічні вимоги судді до себе та своїх вчинків повинні бути вищі, аніж у інших учасників кримінально-процесуальної діяльності. Самостійність судді у виборі методів і засобів психологічного впливу із позицій їх моральної бездоганності, неможливість всебічного нормативного врегулювання діяльності і тим паче, відносин, які при цьому виникають, зокрема, стосунків з родичами, свідками тощо, потребує також наявності морально-психологічних противаг і висуває до особистості підвищені психологічні вимоги. Беручи участь у вирішенні питань правосуддя, оцінюючи вчинки людей та їх психологічний зміст, суддя повинен мати на це моральне право: бути чесним, принциповим, непримиренним до порушення прав і законних інтересів звинувачуваного, потерпілого та інших процесуальних осіб. Для нього всі вони також і люди, з притаманними їм позитивними і негативними рисами, які мають право на майбутнє. При цьому здійснюється також виховна функція, укріплюється законність, тобто діяльність має соціальний смисл і призначення. Як виправдання підсудного за рахунок применшення соціальної небезпечності злочину, так і передчасна здача позицій небажані і для злочинця, і для суспільства. Разом з тим, професія судді, як стверджував ще відомий дореволюційний адвокат П.Обнінський, має такі "підводні камені", яких не знає ніяка інша діяльність; у жодній професії немає так легко засвоюваних компромісів, такої невизначеної межі між дозволеним і недозволеним. Одного - слава, іншого - нажива, третього - азарт зіштовхують з прямої дороги і непомітно, мало-помалу ведуть зверху вниз”. У сучасній юридико-психологічній літературі зазначений феномен має назву "професійна деформація". Вона визначається як "комплекс негативних змін, зрушень у структурі особистості, які виникають під впливом змісту, організації та умов виконання службової діяльності. Вона породжує специфічну активність, за якої професійні якості трансформуються у свою протилежність (уважність - у підозрілість, упевненість - у халатність, вимогливість - у дратівливість) і починають перешкоджати досягненню об"єктивно визначених цілей та завдань службової діяльності". Отже, професійна деформація пов"язана зі змістом діяльності, якостями особистості, а також деякими соціально-психологічними параметрами, і відносно суддів вона має свою специфіку. Так, проведене нами опитування суддів і адвокатів ( вибірка - відповідно 74 і 76 осіб) свідчить про відмінності у оцінюванні поведінки людини, у тому числі протиправної. При оцінюванні певних діянь (вандалізм щодо пам’ятників культури; донос на знайомого з метою самозбереження; спекуляція; неповідомлення про убивство; ушкодження телефонного апарату; невиплата боргу; недотримання слова; убивство; крадіжка; охота у заборонений термін) оцінки суддів були завжди більш жорсткими; різниця за 10-бальною шкалою складала приблизно 3,7 бали. Професійна деформація може бути і часто є породженням деформації особистості, а деформована особистість не може стати справжнім професіоналом. Притуплення професійного самовідчуття і вторгнення "функціональної" психології притаманне будь-якому фахівцю, і у цьому смислі воно тотальне. У наші дні цьому сприяють швидкі зміни у суспільстві, його нестабільність, зменшення рівня формального і неформального контролю. У рамках якості "екстерналізм - інтерналізм" суддям більшою мірою притаманне перше, тобто покладення відповідальності за свою поведінку і вчинки на зовнішні обставини, а не на себе. Світ звужується до інтересів "клану", а самі інтереси визначаються з корпоративних позицій: опитані не можуть відділити у собі судді від людини. Укорінення цінностей професії призводить до послаблення соціального контролю, наступний крок - професійний нігілізм. Таким чином, загальна психологічна культура судді - це знання психологічних законів і закономірностей, що можуть бути використані у професійній діяльності; розвинена професійно-психологічна орієнтованість особистості, тобто уміння вбачати психологічні аспекти у складних ситуаціях реального життя, вміння вирішувати професійні завдання з урахуванням їх психологічних аспектів, повага до людини, орієнтація на розуміння її психології. Вона повинна цілеспрямовано розвиватись у процесі навчання та первісної професійної адаптації фахівця з тим, щоб у подальшому він мав змогу співвідносити свої професійні дії та поведінку з реальними ситуаціями розслідуваної кримінальної справи, формувати внутрішнє переконання та здійснювати відповідний вплив на учасників кримінального процесу. Раніше вже зазначалось, що соціально-психологічна роль судді у правоохоронній діяльності специфічна. Успіх професійної діяльності залежить від багатьох чинників психологічної природи, зокрема: умінь встановлення психологічного контакту і професійного спілкування з людьми; умінь налагоджування взаємодії з слідчим, адвокатом, прокурором; здійснення методів і засобів психологічного впливу, напрацьованих у результаті накопичення професійного досвіду та ін. Своєчасна підготовка до судового засідання, осмислена лінія його здійснення дають можливості чітко формулювати свою думку на судовому процесі, правильно орієнтуватись у різноманітних ситуаціях, вносити поправки при виявленні нових обставин у раніш складений план. Перераховані уміння і навички набуваються суддями, як правило, стихійно, методом "спроб і помилок" чи запозичення досвіду колег у процесі накопичення професійного досвіду. Спеціальна психологічна підготовка цієї категорії працівників на сьогодні практично відсутня. На нашу думку, вона повинна передбачати, насамперед, формування вмінь професійної комунікації. Слід при цьому враховувати, що вихідним протиріччям у проблемі майстерності професійного спілкування є загальна для всіх фахівців проблема: повсякденне спілкування у побуті, з товаришами, з колегами повинне було б формувати комунікабельність природнім шляхом, без спеціальних зусиль. Але при вирішенні професійних завдань багато хто починає відчувати брак саме комунікативних навичок і вмінь. Чому? Бо побутове спілкування не дає розвиваючого ефекту. Звичні контакти в колі знайомих формують вибірковість щодо певних варіантів поведінки і певного типу співбесідника за принципом "приємно - неприємно". Невдачі при цьому теж пояснюються із позицій здорового глузду: "Він мені не симпатичний", "Я йому не подобаюсь". Між тим забезпечення взаємодії у професійному спілкуванні потребує спеціально організованих зусиль суб"єкта. Для впровадження спеціальної психологічної підготовки як самостійного напряму професійної підготовки суддів актуальним є вирішення проблем її організаційного, методичного та кадрового забезпечення. Основними її завданнями повинно бути: 1) формування упевненості в собі, своїй підготовленості, у можливості успішного вирішення професійних завдань; 2) формування психологічної стійкості щодо впливу характерних для діяльності негативних чинників; 3) тренування вмінь і навичок виконання професійних дій та навичок управління своїми емоційними станами; 4) виховання гармонійно розвинених вольових якостей (цілеспрямованість, наполегливість, самостійність, сміливість та ін.); 5) розвиток якостей “психологічної надійності” (витривалості щодо перенапруження, невдач і труднощів); 6) розвиток професійно-психологічної орієнтованості особистості; 7) тренування професійно важливих якостей (професійної спостережливості, професійної пам’яті, професійного мислення та ін.); 8) формування вмінь користуватись психологічними методами і прийомами для підвищення ефективності вирішення професійних завдань.    Семінари, що відбулисяся

Архів публікацій>>