С. Р. Станік, Міністр юстиції України, кандидат юридичних наук   Законодавчі основи та гарантії судової влади Висвітлення проблеми становлення судової влади в Україні варто розпочати з подій недалекого минулого, коли було закладено підвалини судової реформи, з визначення складових та шляхів реалізації, а також ролі суддів у вирішенні досить складного як з теоретичної, так і з практичної точки зору завдання реформування українського правосуддя. Початок процесові створення в Україні незалежного суду було покладено прийняттям Верховною Радою в липні 1990 року Декларації про державний суверенітет України і проголошенням у ній розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. 15 грудня 1992 року було прийнято Закон України "Про статус суддів", значення якого важко переоцінити. В ньому суд вперше визначено на основі розподілу влади: це не просто орган здійснення правосуддя, а орган судової влади, що є однопорядковим та рівнозначним органом законодавчої та виконавчої влади і дії самостійно та незалежно від них. Говорячи про значення Закону "Про статус суддів" для нелегкого процесу становлення судової влади, не можна не сказати і про таку новелу, як створення органів суддівського самоврядування в особі Ради суддів та кваліфікаційних комісій. Існування такого органу з широкими та відповідальними повноваженнями,  як відомо,  було неможливим за дореформеного політичного, режиму. Але минулий досвід був дуже гірким, щоб зупинитися на пошуках шляхів забезпечення незалежності суддів, та й практика функціонування судових систем зарубіжних демократичних держав підштовхувала до такого рішення. Важливою віхою на шляху становлення судової влади стало прийняття 28 червня 1996 року нової Конституції України, яка піднесла статус суду на принципово новий рівень. Конституція України закріпила всі основні принципи, що створюють ідеологічний фундамент реформи правової системи. Це, зокрема, принципи верховенства права, законності, рівності всіх перед законом, пріоритету закону в правовому регулюванні компетенції і порядку діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб, судового захисту прав і свобод людини, незалежності суду у здійсненні своїх функцій. Відповідно до статті 1 Конституції України Україна проголосила себе правовою державою. В сучасному конституційному праві поняття "правова держава" прийнято розглядати в якості характеристики конституційно-правового статусу держави, ознаками якої є народний суверенітет, непорушність прав і свобод людини і громадянина, верховенство конституції, поділ державної влади,   наявність   інституту  її   відповідальності, незалежність суду, пріоритет норм міжнародного права над нормами національного права та інші. Слід відмітити, що Україна не лише проголосила, а й створила міцні конституційні основи правової держави, про що свідчить факт закріплення її основних ознак і принципів у відповідних конституційних нормах. Так, у статті 6 Конституції України проголошується один із важливіших принципів організації державної влади, який є одночасно атрибутом правової держави, а саме розподіл державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Слід також відмітити, що в цій статті паралельно з закріпленням поділу державної влади встановлено вимогу щодо здійснення органами, що уособлюють ту чи іншу гілку влади,    своїх повноважень у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Конституційне закріплення принципу розподілу влад надало можливість не тільки розмежувати компетенцію між різними гілками влади, а й створити необхідну систему стримувань і противаг, яка не дозволяє привласнити всю повноту державної влади одному органу держави. Судова влада згідно з теорією розподілу влад є самостійною та незалежною сферою публічної влади нарівні з законодавчою та виконавчою. Судова влада являє собою сукупність повноважень по здійсненню правосуддя, зокрема, таких як: розгляд та вирішення кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні      правопорушення      у порядку, встановленому процесуальним законом, а також систему державних органів (судова система), на які покладено здійснення таких повноважень. Таким чином, порушуючи питання про становлення судової влади в Україні, законодавчі основи та гарантії її діяльності, мову слід вести перш за все про такі її функціональні складові,   як здійснення правосуддя та судову систему. Функцію здійснення правосуддя держава поклала виключно на суди. Саме вони є тими органами судової влади, яка згідно зі статтею 6 Конституції України діє незалежно від законодавчої та виконавчої влади. Виключно суди виконують примусові повноваження державної влади і в законному порядку визнають особу винною у вчиненні злочину і піддають її покаранню. Тривалий час наші суди були переважно карально-репресивними органами. Зараз вони покликані насамперед забезпечувати    належне    функціонування    права, відновлювати справедливість і законність у суспільних відносинах. Слід відмітити, що роль суду була значно підвищена  введенням     нового положення про поширення компетенції суду на всі правовідносини, що виникають у державі (частина друга статті 124 Конституції України). Рішенням    Конституційного Суду України від 25.12.1997 року № 9-зп щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України було визнано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене. Частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі" В Україні правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення у судових засіданнях цивільних справ по спорах, які зачіпають права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а також держави; розгляду у судових засіданнях кримінальних справ і вжиття до осіб, винних у вчиненні злочину, встановлених законом покарань або виправдовування невинних; вирішення господарських спорів, що виникають між учасниками господарчих правовідносин. Розгляд і вирішення у судових засіданнях цивільних, кримінальних та інших справ засновані на конституційних принципах правосуддя, а саме: • колегіальність  (одноособовість)  розгляду справ, а також судом присяжних; • рівність усіх громадян перед законом і судом; • незалежність суддів і підпорядкування Їх тільки закону; • презумпція невинуватості і забезпечення обвинуваченому права на захист та інші. Правосуддя здійснюється у суворій відповідності закону. Порядок, процесуальна форма судового розгляду і рішень, які постановляє суд, регламентовано Цивільним процесуальним,      Кримінально-процесуальним      та Арбітражним процесуальним законодавством України. Непорушним     конституційним     принципом правосуддя визнано незалежність і недоторканість суддів при здійсненні правосуддя (стаття 126 Конституції України). Цей принцип знайшов своє відображення у вимогах закону шляхом встановлення заборони впливу на суддів у будь-який спосіб; • встановлення особливого порядку їх обрання, зупинення їх повноважень та звільнення з посад; • передбаченої законом процедури здійснення правосуддя; • таємниці прийняття судового рішення і забороною її розголошення; • забороною під загрозою відповідальності втручання  у   здійснення  правосуддя;   • встановлення відповідальності за неповагу до суду; • право судді на відставку; створення необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; • особливого порядку фінансування судів; системи органів суддівського самоврядування. Відповідно до вимог статті 129 Конституції України судді  при  здійсненні  правосуддя  незалежні  і підкоряються лише закону. Судові органи вирішують справи безсторонньо, на підставі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, стороннього впливу, спонукання, тиску, погроз чи втручання - прямого чи непрямого. Принцип незалежності судових органів дає їм право і вимагає від них забезпечення справедливого ведення судового розгляду і додержання прав сторін. Незалежність   суддів   при   здійснені   всієї  їх процесуальної діяльності означає: • незалежність їх від впливу і думки різних органів державної  влади  та  управління,  службових  осіб, громадських організацій, засобів масової інформації, окремих громадян; • незалежність від вищестоящих судів; • незалежність від висновків і думки учасників розпорядчого чи судового засідання; • незалежність в самому суді, зокрема, суддів від головуючого /можливість кожного судді вільно брати участь у дослідженні доказів, обговоренню і прийняті рішень за своїм внутрішнім переконанням, їх непідзвітність будь-кому. Згідно з положенням, закріпленим у частині другій статті 12 Закону України "Про статус суддів", суддя не зобов'язаний давати будь-які пояснення щодо суті розглянутих справ, які перебувають у його провадженні, а також давати їх будь-кому для ознайомлення, інакше як у випадках і порядку, передбаченому законом. Додатковою гарантією забезпечення незалежності суддів є встановлення кримінальної відповідальності за втручання у вирішення судових справ (стаття 176-1 Кримінального кодексу України), погрозу щодо судді ( стаття   176-2 Кримінального кодексу України), образу судді (стаття 176-3 Кримінального кодексу України), невиконання   судового   рішення   (стаття   176-4 Кримінального кодексу України) та адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду (стаття 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення), невжиття заходів за окремою ухвалою суду або окремою постановою судді (стаття 185-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Гарантією особи на забезпечення їй всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, є можливість касаційного оскарження рішень суду і постанов судді та внесення на них подань прокурора. Конституція України визначила основні засади судочинства.  Серед них є нові,  важливі  ознаки демократичного судочинства, яких не було у чинному законодавстві. Зокрема, це змагальність сторін у судовому розгляді кримінальної справи, повне фіксування судового процесу технічними засобами, забезпечення апеляційного оскарження рішень суду. Здійснення правосуддя як форма державної діяльності в такому складному механізмі як судова влада відіграє роль своєрідного акумулюючого приладу. Саме завдяки цій діяльності держава має змогу реалізувати одну з основних своїх функцій - "правозахисну" Підводячи   підсумок   вищенаведеному,   можна відмітити, що на сьогоднішній день фундамент судової влади, зокрема, засади здійснення правосуддя в Україні, закладено. Що стосується надбудовної частини судової влади, а саме її судової системи, слід відмітити, що остання знаходиться в стані реформування. Однією з важливих умов неупередженого здійснення правосуддя є створення в судовій системі Державної судової адміністрації, яка повинна виконувати функції забезпечення діяльності судів. В Україні діють 800 судів загальної юрисдикції, а саме: • Верховний суд Автономної Республіки Крим, • 24 обласні, міжобласний. Київський та Севастопольський міські суди, • 744 районні (міські) суди, • 3 військових суди та військовий суд Військово-Морських Сил і 24 гарнізонних суди. Ні для кого не є таємницею, що в даний час сама система поширення юридичної інформації серед судів держави перебуває на початковому етапі розвитку, оскільки численні друковані джерела та інформаційні системи розпорошенні і не можуть дати повної картини нормативної бази, так потрібної в роботі судів України. У свою чергу питання систематизації законодавства має дуже велике значення для судів адміністративної юрисдикції, оскільки висококваліфіковане і своєчасне вирішення конкретної справи багато в чому залежить від стану забезпечення законодавчою та іншою нормативне -правовою інформацією кожного суду і має безпосередній вплив на поновлення юридичних прав і свобод громадян. Модернізація    роботи    судів,    впровадження комп'ютерізації діловодства та складання статистичної звітності в усіх районних (міських) судах України дало б змогу отримати більш достовірну інформацію про роботу судів, скоротити строки подачі і прийому статистичних звітів. У зв'язку з постійним поточним змінами й наступним кардинальним   оновленням   законодавства   України необхідно створити належну матеріальну базу для навчання суддів, технічних працівників судів ( секретарів судів, секретарів судових засідань тощо), підвищення їх кваліфікації. Діюча система підвищення кваліфікації суддів охоплює надто малу їх кількість. Нагальною є потреба розгортання роботи українсько-швейцарського "Центру суддівських студій", а в подальшому - у створенні Академії суддів України для підготовки їх кадрового резерву, проведення наукових досліджень з питань вдосконалення організації і діяльності судів, вивчення світового досвіду їх організації та встановлення зв'язку з судами інших країн. Необхідно розробити універсальну типову програму для вивчення правознавства з метою підготовки спеціалістів та технічних працівників суду. Для викладання залучити відповідних фахівців, які не тільки мають юридичну освіту, але і достатній досвід роботи в галузі права. Питання    підвищення    кваліфікації    суддів безпосередньо пов'язане з їх інформаційним забезпеченням. Найболючішим  на  сьогоднішній  день  є  питання комп'ютерізації та налагодження зв'язку, створення єдиного банку даних, який містив би правову інформацію щодо судової практики, теоретичних досліджень у галузі права тощо. Повинна бути створена централізована комп'ютерна мережа всіх судів України, яка б замикалася на Верховному Суді України. Це дозволило б прискорити доведення до судів усіх рівнів текстів нормативно-правових документів (нині в Україні існує кілька електронних баз останніх), що сприяло б підвищенню якості розгляду судових справ. Вирішення цієї проблеми має особливу вагу для районних та міських судів, до яких зміни в нормативно-правовій базі надходять з неприпустимим запізненням, що є однією з причин перегляду судових рішень. Комп'ютерізація, крім усього іншого, пов'язана з технічним навчанням суддів і допоміжного судового персоналу,  зокрема,  секретарів  судового  засідання. Необхідно негайно запровадити використання технічних засобів для фіксування судового процесу і підготовки судових документів. Адже секретарі судового засідання, фіксуючи свідчення учасників судового процесу на слух, іноді випускають певні деталі, які можуть мати принципове значення для прийняття рішення у справі. Серйозного (і можна сказати, що досить термінового) вирішення вимагає справа створення електронних архівів матеріалів, що становлять судову практику. Нові умови життя та новий тип правовідносин викликають цілі пласти судових справ, практика розгляду яких ще дуже незначна. Уже сьогодні в мережі Інтернет існує ряд серверів Російської Федерації, що містять судові рішення з конкретних судових справ. Свої судові рішення в Інтернет подають суди Молдови та Білорусі. Українські суди не мають не те, що Інтернет, а й просто електронної пошти. А разом з тим, чи можна переоцінити можливість швидкого і якомога повного доступу суддів до матеріалів судової практики. Отже, створення єдиної електронної бази даних судових рішень судів України, інших матеріалів судової практики на сьогодні слід розглядати як найважливіше завдання інформатизації судів усіх рівнів. Базою встановлення та подальшого розвитку системи судів України і законодавства з питань організації та діяльності судів загальної юрисдикції є положення статті 125 Конституції України. Слід відмітити, що Конституція не дає повного визначення судової системи і зазначає лише, що найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд та що система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності і спеціалізації. На сьогоднішній день Міністерством юстиції України підготовлено та внесено на розгляд Кабінету Міністрів України проект Судового кодексу України. Судовий кодекс України встановлюватиме правові засади організації та діяльності судів загальної юрисдикції в Україні по здійсненню правосуддя, утворених відповідно до Конституції України, визначатиме статус суддів з метою створення належних умов для здійснення правосуддя, дотримання конституційних прав і свобод людини і громадянина, встановлюватиме правові засади організації та діяльності Кваліфікаційної комісії суддів і органів суддівського самоврядування. Відповідно до Кодексу   систему судів загальної юрисдикції складають: 1) районні (міські), міськрайонні суди; 2) Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, міст Києва та Севастополя суди; 3) господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя; 4) регіональні господарські суди; 5) вищі спеціалізовані суди; 6) Верховний Суд України. Вищий    цивільний    суд    України,    Вищий адміністративний суд України, Вищий кримінальний суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, міст Києва та Севастополя суди, районні (міські), міськрайонні суди є спеціалізованими судами, яким підсудні цивільні, кримінальні та адміністративні справи. Вищий господарський суд України, регіональні господарські   суди,   господарські   суди  Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є спеціалізованими судами, яким підсудні господарські справи. Районні (міські), міськрайонні суди, господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя є місцевими судами. Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, міст Києва та Севастополя суди, регіональні господарські суди є апеляційними судами. Вищий цивільний суд України, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України, Вищий кримінальний суд України є вищими судовими органами спеціалізованих судів. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції. Як відомо, нині на розгляді у Верховній Раді України знаходиться законопроект "Про судовий устрій в Україні", якій забезпечує основні принципи і гарантії незалежності судів. При цьому слід зазначити, що при підготовці проекту був використаний передовий досвід організації судових систем в зарубіжних країнах, а також доктрина розподілу влади, яка має на меті захистити громадян від зловживань представників виконавчої влади. Україна має сьогодні унікальну можливість створити таку судову систему, яка увібравши в себе все позитивне, що є в роботі судових систем інших держав, змогла б виконати призначену їй роль у суспільстві. Від прийняття цього Закону залежить реформування й інших органів , робота яких тісно пов'язана зі здійсненням правосуддя. Безперечно,   можливості  нашої  держави  внаслідок економічної ситуації вкрай обмежені. Але ми повинні дбати про сьогодення з урахуванням і перспективи. Орієнтири в реформування судів визначені і Конституцією України, а створення умов для нормальної судової діяльності – це потреба суспільства, необхідна передумова його здорового розвитку. Ми твердо переконані, що Україна буде суверенною демократичною правовою державою, в якій пануватиме закон і вся діяльність якої буде спрямована на забезпечення прав і свобод людини.   Семінари, що відбулисяся

Архів публікацій>>