Стефан Гасс, професор, суддя апеляційного суду Землі Базель   Професійна етика (деонтологія) та дисциплінарне право Головні риси міжнародної сукупності правових норм, які регулюють належність до суддівського корпусу   ЗМІСТ 1. Вступ 2. Головні риси міжнародних правових норм для суддів. 2.1. Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950р.(ЄКПЛ). 2.2. ООН - основні принципи про незалежність правосуддя 1985 р. 2.3. Рекомендація № (94)12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи про незалежність, професіоналізм та роль суддів 1994 р. 2.4. Статут судді в Європі Європейського об'єднання суддів 1996 р. 2.5. Європейська Хартія про статус судді Ради Європи 1998 р. 2.6. Загальна Хартія судді Міжнародного об'єднання суддів 1999 р. 3. Приклади національно-правових норм та дисциплінарного права а) Велика Британія б) Франція в) Австрія г) Швейцарія 4. Висновок.   1. Вступ "Етика існує тільки тоді, коли існує свобода" (Жак Руфьє) Етика судді увійшла до вчення про обов'язок, в "деонтологію" (від грецького deon - те, що є обов'язковим). Елементи цієй суддівської деонтології були розглянуті в попередньому рефераті. В цьому рефераті мова піде про те, щоб з'ясувати, чи існує загально визнана професійна етика судді, чи "приватна" деонтологія, "приватна" мораль судді проникнула в національне та міжнародне право. Іншими словами: чи існує національна та міжнародна сукупність правових норм, які регулюють належність до суддівського корпусу, і якщо так, то які її головні риси? Особливість суддівської професійної етики полягає в тому, що "бути суддею" - це не тільки професія, як будь-яка інша, а з цією діяльністю пов'язане завдання репрезентувати в дусі Монтеск'є та Медісона одну з трьох незалежних одна від одної гілок влади. "Влада" судді зовсім відрізняється від влади урядовця. Вона безпосередньо починається з Конституції. Тільки суддя вирішує, врешті решт, найсерйозніші питання такі, як життя, честь, фізична недоторканість, свобода, власність, майно індивідуума. Такі рішення повинні бути передані тільки конституційному органу держави, тобто третій владі. Принципи суддівської деонтології походять з надзвичайних прав судді. Обов'язки судді створюють необхідний для цього контраст. Права та обов'язки знов таки є нічим іншим, як конкретизація принципів суддівської незалежності. Отже, деонтологія судді на національному та міжнародному рівні треба розглядати у зв'язку з питанням суддівської недоторканості. Оскільки існують правила повинні бути також санкції. Але система санкції повинна враховувати особливу позицію судді. З кінця Другої світової війни та особливо в останні 10 років питання суддівської етики та похідні від цього суддівські правові норми та суддівського дисциплінарного права, все більш і більш натикаються на інтереси міжнародних організацій, які стоять на захисту мира та правових об'єднань, а також національних та міжнародних професійних об'єднань. Там, де йдеться про комплекс проблем, пов'язаних із "суддівською незалежністю", йдеться також про професійну етику, про правові норми суддів, а також дисциплінарне право. Вже в 1987 р. Міжнародне об'єднання суддів на своєму засіданні в Дубліні розглядало питання приватного життя суддів. Це має велике значення там, де на карту поставлена довіра громадськості. Кожна поведінка, яка послаблює довіру до судді варта догани і осудження. Ще не можна однозначно відповісти на питання, яка поведінка передусім може знизити довіру: членство в політичній партії, публічні політичні виступи - це лише два приклади. Але єдине в чому усі згодні - це те, що суттєвим для кожного майбутнього міжнародного врегулювання суддівських правових норм та дисциплінарного права, повинен бути принцип суддівської незалежності. Оскільки принцип суддівської незалежності охоплює також питання професійної етики, правових норм та дисциплінарного права зрозуміло, що треба ознайомитися з тими міжнародними деклараціями та постановами, в яких йдеться саме про ці принципи. 2. Головні риси міжнародних правових норм, які регулюють належність до суддівського корпусу. З кінця Другої світової війни та особливо з моменту збільшення держав-членів Європейського Союзу та Ради Європи, а також поглиблення відносин між державами-членами можна відзначити свого роду "інтернаціоналізацію" існуючих до цього часу чисто національних правових норм. Це можна розглядати як передумову для того, що повсюди повинні використовуватися загальні права людини. Професійність та компетентність, незалежність та безсторонність - це те, чого очікують від судді всі ті, хто шукає правової підтримки, на що вони мають право, коли звертаються в суд для захисту своїх прав. Невипадково, що перші заготовки для міжнародного документа про правові норми суддів були знайдені в Європейській Конвенції з прав людини. 2.1. Європейська Конвенція з прав людини (ЄКПЛ) від 04 листопада 1950 року. ЄКПЛ в ст.6 передбачає, що кожна людина має право на справедливий та відкритий розгляд впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону. З цього виходять основні пункти правових норм судді. Мова йде про забезпечення та гарантії незалежного та безстороннього правосуддя. Суди повинні відкрито здобувати довіру. Суддя, про якого існує обгрунтоване припущення про відсутність безсторонності повинен піти з роботи. Особиста безсторонність судді існує доти, доки не підтвердиться протилежне. Європейський Суд з прав людини вже тоді ставить під сумнів безсторонність, коли виникає відповідне припущення. ("Треба, щоб правосуддя не лише здійснювалося, але й здійснення його було помітним.") Але чи є суд незалежними вирішують за такими ознаками: як призначаються судді, на який строк, які гарантії проти тиску зовні, та чи є суддя також зовні незалежним. Суддя зобов'язаний перешкоджати кожному сумніву в своїй безсторонності та незалежності і не тільки в службовій, але й в особистій діяльності. Згідно ЄКПЛ, це є вихідним посиланням до професійно-етичної поведінки, яка є основоположною для правових норм. Ця думка знаходить відображення в принципах ООН щодо суддівської незалежності з 1985 року. 2.2. Основні принципи ООН про незалежність правосуддя 1985 р. Вперше можна знайти рекомендації в Міжнародній декларації, яка прямо націлена на поведінку судді. Суддя повинен поводити себе так, щоб оберігати гідність своєї посади, безсторонність та незалежність (ст.8). Згідно дисциплінарних заходів, вимагає ст.20 відповідні міри для того, щоб незалежний орган мав компетенцію перевіряти дисциплінарні заходи проти судді. Але дисциплінарні заходи такі, як звільнення від обов'язків чи звільнення з посади тощо повинні врегульовуватися законно(ст.19). 2.3. Рекомендація № (94)12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, професіоналізму та ролі суддів, 1994 рік. Ця рекомендація № (94)12 Комітету міністрів державам-членам Ради Європи щодо незалежності, професіоналізму та ролі суддів, 1994р., повторює вище назване. Порушення суддівських обов'язків та дисциплінарні висновки оцінюються компетентним органом. Його рішення може бути перевіреним судовим органом. 2.4. Статут європейського судді Європейського об'єднання суддів 1996 р. Європейськия статут суддів 1996 р. дотримується в ст.9 того, що дисциплінарні санкції щодо неправильної поведінки суддів оцінюється органом, який складається з суддів. Санкції повинні бути визначені у певній процедурі. Суддя повинен відповідати тільки перед законом (ст.2). Він не має права знаходитись під впливом політичних партій чи групи тиску. Він повинен використовувати свої обов'язки вільно від зовнішніх впливів, без зайвого зволікання. Суддя повинен бути не тільки безстороннім, але це повинні відчувати всі (ст.3). 2.5. Європейська Хартія про статус судді Європейської Ради, 1998 р. Подальший крок до формування принципів правових норм та дисциплінарного права представляє Європейська Хартія про статус суддів. Мета Хартії полягає в тому, щоб забезпечити професіональну та людську компетентність, незалежність та безсторонність судів та суддів, відповідним чином підняти рівень суддівської незалежності в європейських державах-членах Ради Європи. Хартія для держав не є обов'язковою, йдеться лише про рекомендації. Цифра 5.1. висловлюється за дисциплінарне право. При цьому порушення обов'язків судді не може бути санкціоноване тільки на основі рішення суду чи органу, який не менш ніж на половині складається з обраних суддів. Це рішення повинно проводитись в рамках процесу, в якому беруть участь обидві сторони, та суддя має право бути представлений адвокатом. В статуті судді визначені певні санкції. При цьому інстанція по санкціям повинна дотримуватися принципу пропорційності (відповідності). Рішення по санкціям виконавчого органу чи суду - не парламенту! може апелюватися в вищу судову інстанцію. Склад порушень суддівських обов'язків повинен бути законодавче внесений, наприклад в статут суддів. Цифра 5.2. визначає і закріплює принципи відповідальності держави за збитки, які виниклі внаслідок дій державної установи чи державного службовця у випадках, де виниклі збитки неправильної поведінки чи незаконне виконання службових обов'язків. Держава може, звичайно, взяти регрес за грубу халатність у винного судді. Це те ж повинно проводитись у відповідному судовому процесі. 2.6. Загальна Хартія суддів Міжнародного об'єднання суддів,1999 р. Загальна Хартія суддів Міжнародного об'єднання суддів, яка нарешті була прийнята в листопаді минулого року в Тайпеї на Генеральній Асамблеї Міжнародного об'єднання суддів (41 держава- учасниця) продекларувала в дусі універсального мінімального стандарту принципи незалежного і безстороннього правосуддя та також принципи правових норм. В спеціальній статті 1 ("Незалежність") Хартія дотримується думки, що суддя повинен гарантувати права сторін в процесі з дотриманням процесуальних норм. Вони повинні сприяти тому, що права людини будуть захищені в чесному і відкритому процесі в незалежному безсторонньому та законному суді впродовж розумного строку. Незалежність судді є невід'ємною частиною для безсторонньої юстиції. Всі інші органи, національні та міжнародні, повинні цю незалежність поважати, захищати та оберігати. В ст. 2, що стосується статусу судді йдеться про те, що суддівську незалежність повинна так бути захищена законом, що судове відомство де факто теж є незалежним від інших гілок влади держави. Суддя як носій судового відомства повинен мати можливість вільно виконувати свої функції незалежно від соціального, економічного та політичного впливу. Він повинен також виконувати свої обов'язки незалежно від інших суддів та судової адміністрації. В своїй правовій діяльності він підлягає тільки законові. Ніхто не має права давати судді інструкції чи накази, які можуть вплинути на суддівські рішення. Правам протистоять обов'язки. Так ст.5 вказує на те, що суддя при виконанні своїх службових обов'язків повинен не тільки бути безстороннім, але й видавати себе таким. Він повинен дуже обережно виконувати свої обов'язки і враховувати гідність суду та всіх інших осіб. Він повинен бути працьовитим і виконувати свої обов'язки професійно. Він не має права виконувати інші функції (громадські чи особисті), сплачені чи безкоштовні, які повністю не сумісні з обов'язками та статусом судді. Його не можна використовувати без його згоди до роботи, не пов'язаною з його судовою діяльністю(ст.3-7). Суддю не можна переводити, звільняти чи відстраняти від роботи, якщо це не передбачене законом. При цьому це рішення повинно бути проведене в юридично оформленому дисциплінарному процесі. Суддя повинен бути призначений довічно чи на якийсь період, який не погрожує суддівській незалежності (ст.8). Після призначення суддів (ст.9) в цивільних чи кримінальних справах (ст.10) статут роз'яснює дисциплінарне право. Адміністративне управління та дисциплінарне право не можуть погрожувати незалежності судді. Обидва повинні мати правове представництво через незалежні органи. Дисциплінарні санкції проти судді тільки тоді правильні, коли це передбачено законом та санкції проводяться в юридично оформленій процедурі. Нарешті статут указує на право судді належати до професійної організації. Це дозволяє суддівському корпусу мати, з одного боку, можливість консультуватися з питань суддівської етики чи бюджету, а, з іншого боку, приймати до уваги законні інтереси юстиції (ст.12). Далі в Хартії йдеться про оплату суддів та їх пенсійні права (ст.13), гарантійні обов'язки юстиції перед іншими гілками влади (ст.14) та статус прокуратури. 3. Приклади національних правових норм та дисциплінарного права. На жаль, немає часу й місця, щоб детально описати чи показати, як професійно-етичні питання описуються в правових нормах та дисциплінарному праві окремих європейських держав. Я хочу звернути увагу на відповідні правові дослідження Міжнародного об'єднання суддів. а) Велика Британія (Англія) В Англії ми практично не знаходимо ніяких позитивних правових норм. Суддів тут не піддають осудженню. Єдиний шлях оскарження (апеляції) - суддя може бути (непрямо) засуджений. При важких провинах судді від нього очікують відставки. Якщо він вагається, Лорд-канцлер разом з суддею Верховного суду можуть звільнити винуватця. Але вищі судді можуть лишитися посади тільки після запиту обох палат Парламенту до Королеви. Але це відбулося тільки один раз, а саме в 1830 р. б)Франція У Франції ми знаходимо Верховну Раду юстиції, яка відповідає за дисциплінарні. Існує описана контрадикторна (юридично оформлена) процедура. Санкції - це догана та звільнення з посади. в) Австрія В Австрії вищий суд здійснює дисциплінарні заходи над нижчими. Існує дисциплінарний суд, який складається з обраних суддів. Серед санкцій можна назвати: наставлення, догана, скорочення заробітної плати до 25% на протязі 3 років, переведення до іншого суду, достроковий вихід на пенсію чи звільнення з суддівської посади. г) Швейцарія В Швейцарії існує конституційний чи законодавчий дисциплінарний верховний нагляд вищих судів над нижчим, парламенту над вищими судами. Санкції, що використовуються (при грубих порушеннях суддівських обов'язків): наставлення, догана, грошовий штраф, звільнення з посади. Але найсильніша санкція, і це дивний пункт у Швейцарському правосудді, це - невиборність знову. Судді в Швейцарії обираються народом чи парламентом строком, наприклад, на 4 роки. В порівнянні з Швейцарським Федеральним Судом (вищий суд) зовсім не існує дисциплінарний нагляд. 4. Висновки Підводимо підсумки: 1. Поведінка судді грає важливу роль, бо це стосується гідності його посади, безсторонності та незалежності судді. Суди повинні визивати довіру у громадськості та у сторін. Тому велике значення мають правові норми, які знаходяться на рівні закону. Це рекомендують всі міжнародні декларації. 2. Суддя повинен виконувати свої обов'язки з повагою та стриманістю у ставленні до суду та виступаючих там осіб. 3. Дисциплінарні дії проти суддів повинні бути так оформленні, щоб не порушити правову та фактичну незалежність суддів. Дисциплінарні санкції проти судді повинні тільки тоді впроваджуватися, коли це передбачено законом і процесуально юридично оформлено. 4. Якщо суддя порушив правило поведінки чи якісь свої обов'язки, які визначені в статуті судді, то до нього повинні бути застосовані дисциплінарні заходи. 5. Санкції можуть бути застосовані тільки на базі рішення, яке прийняв суд чи інший орган, який не менш чим на половину складається з обраних. 6. Звинувачений суддя має право на повне судове слухання, а також на представництво адвоката. 7. Окремі застосовані санкції повинні нормуватися законно, наприклад в статуті судді. При виборі санкції діє принцип відповідності. Статут повинен передбачати можливість апеляції у вищий судовий орган, це означає, що вищий вирішальний орган - парламент. 8. В більшості європейських держав судді повинні так себе поводити, щоб не компрометувати свою безсторонність та незалежність. Як правило, обов'язки судді нормовані недостатньо законно. Можна встановити, що в різних державах - наслідуючи американський приклад - використовують так званий кодекс поведінки (Code of Ethics), наприклад, в Грузії, Румунії, Італії, Македонії тощо, які відображають власні статути суддів. Треба помітити, що рішення інших судів іноді суперечать суддівській поведінці, перед усім тоді, коли виникають питання про безсторонність. Так Швейцарський Федеральний суд засудив публічне політичне висловлювання одного судді, який поставив під сумнів правосуддя. Ця поведінка порушила обов'язок суддівської стриманості (рішення Федерального суду; BGE 108 Ia 174ff.) 9. Дисциплінарне право (штрафи та процедура) напроти нормовано завжди законно. 10. В більшості європейських держав дисциплінарні заходи проводяться вищими судами над нижчими. Вищі суди підлягають чи парламентському контролю, контролю власного суддівського дисциплінарного суду (що однозначно - краще рішення), чи контролю Верховної Ради Юстиції (якому довіряють дисциплінарну владу над всіма судами). 11. Судді можуть бути наказані тільки законно визначеними судовими органами. Втручання іншої влади в дисциплінарне право означає тяжке порушення суддівської незалежності.   Семінари, що відбулисяся

Архів публікацій>>