Швейцарський погляд на судову систему Нещодавно в рамках реалізації українсько-швейцарської програми реформування судової системи підвищення кваліфікації суддів в Україні «Україна/Юстиція», яка проводиться за участю Дирекції з питань розвитку та співробітництва Швейцарії, Україну відвідав віце-президент апеляційного суду кантону Базель-Ландшафт (Швейцарія) Штефан Гасс та секретар цього ж суду Даніель Нолль. Про специфіку судової системи Швейцарії та власну оцінку елементів судової системи України Штефан Гасс та Даніель Нолль розповіли в ексклюзивному інтерв’ю «Юридичній газеті». – Пане Гасс, розкажіть, будь-ласка, про свій візит до нашої країни, чи вперше ви відвідуєте Україну? – Ми почали працювати в Україні у 1996 р. і відтоді відвідуємо вашу країну кілька разів на рік. Наша співпраця проходить у межах програми розвитку та співпраці між Швейцарським урядом та Міністерством юстиції України. Щороку ми проводимо спільні семінари для українських суддів, як у Швейцарії, так і в Україні. Програма триватиме до 2005 р. – Згаданий проект стосується лише України чи ви співпрацюєте й з іншими країнами Європи, світу? – Згадані проекти здійснюються в різних країнах: Угорщині, Словаччині, Словенії, Косово, а також у пострадянських країнах – Росії та Таджикистані. – Пане Гасс, розкажіть про специфіку судової системи Швейцарії, певні риси, які не можна віднайти у правових системах інших країн. – По-перше, слід звернути увагу на систему правосуддя в Швейцарії. Специфічним є інститут призначення або обрання суддів на певний, суворо визначений період, який становить 4-6 років. Він відмінний від більшості країн Європи, де статус судді довічний або обмежується пенсійним віком, що, на мою думку, не дуже добре з погляду незалежності суддів. Наша система сформувалась історично в процесі розвитку державності і вона так чи інакше працює. – Чи є в Швейцарії недержавні судові установи? – Як і в більшості Європейських країн існує арбітраж. Арбітражний процес не є публічним, тому в ньому більше зацікавлені великі компанії, які не бажають проводити відкритий процес. – Чи існує у вашій країні суд присяжних? Яка ваша думка щодо такої інституції? – Насамперед, слід згадати форму державного ладу. Швейцарія – федеративна держава, в якій існують автономні кантони, у кожному з яких є власна, окрема судова система. Ще у 1291 р. у договорі про утворення Швейцарського союзу було закріплено принцип самостійності правових систем та судових органів кожного з кантонів. До компетенції кантонів належить і регулювання питань судоустрою, судової процедури. У цьому сенсі судова система Швейцарії подібна до американської, тобто є дворівневою: федеральна судова система та судові системи окремих штатів, які мають власне законодавство. Верховний суд Швейцарії – найвища судова інстанція федерального рівня. Отже, щодо суду присяжних. У деяких кантонах запроваджено інститут суду присяжних у справах стосовно тяжких кримінальних злочинів. Але більшість кантонів його не застосовують. Власне, ми оцінюємо цей інститут не зовсім позитивно. Процес із залученням присяжних, по-перше, складний і вимагає чимало часу, по-друге, ведеться особами, які не мають належної підготовки для проведення юридичних процедур. Більшість тих, хто на практиці зустрічався з таким процесом, не вважає його позитивним. Існує певний обсяг того, що суддя має знати, зокрема, процесуальні норми, матеріальне право. Робота судді не механічна, вона вимагає опанування юридичною технікою. До складу присяжних не входять професійні судді. Отже, загальна думка, якої притримуються більшість юристів, суддів, така – інститут суду присяжних не дуже ефективний. Але це питання не лише доцільності, а й політики. – Розглядаючи вашу візитівку, я бачу незвичну для нас посаду – президент суду. Яка структура швейцарського суду? Ймовірно, вона істотно відрізняється від структури українських судів. – Структурною особливістю швейцарських судів є те, що не всі судді працюють там на постійній основі. Суддя може працювати за сумісництвом. Зокрема, у нашому суді на постійній основі працює лише 5 суддів, інші поєднують суддівську діяльність з іншою юридичною практикою. В апеляційному суді штату Базель-Ландшафт працюють 9 суддів та 7 секретарів суду. Причому, на відміну від України, секретар суду в Швейцарії може висловлювати власну думку стосовно справи під час винесення рішення судом. – Розкажіть, будь-ласка, про обов’язки віце-президента суду. – По-перше, віце-президент повинен постійно знаходитись в суді. По-друге, він має готувати пропозиції та звіти щодо діяльності суду, час від часу заступати президента та вести процедуру. – Який досвід судової практики Швейцарії можна застосовувати на теренах України? – Якщо казати про те, що можливо переймати, то слід зупинитися на процесі. Коли українські судді відвідували Швейцарію, вони звернули увагу на приємну атмосферу в судах, тобто у нас ставлення до осіб, які звертаються до суду, як до клієнтів. Сама атмосфера суду інша, ніж в Україні. Робота нашого суду орієнтована на «споживача», у ньому громадянам надають послуги. В Україні ж привернув увагу кримінальний процес. Ми відвідали кілька судових засідань у кримінальних справах. Камери попереднього ув’язнення, зали судових засідань не спрямовані на забезпечення комфорту особи. Наступне – незалежність суддів. Коли судді не переобираються через деякий термін, то це не додає незалежності. – Ви співпрацюєте з Україною з 1996 р. і маєте можливість порівнювати ефективність певних правових механізмів, можливо, інститутів судової системи. Що, на вашу думку, слід змінити в Україні? – Я не хочу давати якихось коментарів або порад українським юристам, суддям. Я скажу, передусім, про позитив. В вашій країні існує Всеукраїнська незалежна суддівська Асоціація, очолювана Олексієм Кас’яном. Ми беремо участь у проектах цієї Асоціації разом із українськими колегами. Зараз Україна має всі шанси стати членом міжнародної незалежної асоціації суддів. Ця прогресивна інституція має знайти підтримку. Якщо ж порівнювати з Росією, то там подібні процеси відбуваються набагато складніше, що обумовлено специфікою державної організації. Стосовно недоліків, то мушу зазначити, що на суддів намагаються впливати сторонні особи, а інколи і голова суду. Це потребує змін. Ще один недолік – брак послідовності судової практики. Я маю на увазі, що немає єдиних підходів при вирішенні певних категорій справ. Суддя виносить рішення, керуючись власним переконанням. Дотримання єдиних підходів у судовій практиці та забезпечення незалежності суду – основні проблеми української судової системи, які, насамперед, потребують вирішення. Юлія Гейдюнас, «Юридична газета» №6(42), 15 квітня 2005 року.

Архів публікацій>>