Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування   Всеукраїнський благодійний фонд «Правова ініціатива» у співпраці із Верховним Судом України, Центром суддівських студій, журналом «Адвокат» у рамках реалізації проекту «Підвищення поінформованості громадськості щодо захисту права затриманих осіб» за підтримки українсько-швейцарського проекту «Підтримка реформування юстиції в Україні» 12-13 травня ц.р. провели семінар «Судовий контроль за дотриманням конституційних прав особи під час досудового розслідування». Експертами на семінарі виступили судді Судової палати у кримінальних справах ВСУ, провідні українські адвокати, вітчизняні та швейцарські науковці. З вітальним словом виступив суддя Верховного Суду України Богдан Пошва. Він, зокрема, наголосив на важливості міжнародних документів при судовому контролі, а саме ст. 5 Європейської Конвенції, де йдеться про взяття під варту. До вітального слова приєднався професор, віце-президент апеляційного суду кантону Базель-Ландшафт (Швейцарія) Штефан Гасс, який відмітив важливу роль судового контролю за дотриманням конституційних прав особи саме в Україні. СУДОВИЙ КОНТРОЛЬ – ВІД ІДЕЙ ДО РЕАЛІЙ «Українська модель здійснення судового контролю на досудових стадіях кримінального процесу» саме таку назву мала доповідь кандидата юридичних наук, старшого наукового співробітника Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України Микола Сірого. Пан Сірий зазначив, що ідея судового контролю сягає своїм корінням стародавнього Риму, де існував обвинувальний процес. Саме обвинувальний процес стародавнього Риму передбачав, що приватне переслідування особи відбувається за наказом суду. Сучасний судовий контроль представлений у низці міжнародних документів, зокрема, загальних документах ООН щодо захисту прав і свобод людини та організації правосуддя, документах Ради Європи, Європейського Союзу, що присвячені судовій системі. Визначаючи важливість цієї ідеї, пан Сірий наголосив: «Ідея судового контролю представлена як провідна ідея, яка пронизує весь кримінальний процес і в цьому контексті є можливість її порівняти з тією моделлю, яка запроваджена в Україні, починаючі з 1990-1991 років і дотепер». Оцінюючи розвиток кримінального процесу в Україні за останні 15 років, доповідач констатував: «В плані реалізації розширення судового контролю на сьогодні зроблено досить багато. Йдеться про те, що до компетенції суду віддано прийняття рішень про взяття особи під варту, а також перевірка законності затримання, проведення обшуків приватних володінь особи винятково за рішенням суду, арешт кореспонденції, зняття інформації з каналів зв’язку тощо». Безперечно, ідея судового контролю стосується і системи перегляду судових рішень, і системи доказування. Вона є частиною багатьох положень Конституції України, – зазначив Микола Сірий. Так, ст. 8 визначає гарантування верховенства права в Україні, ст. 55 – основи судового захисту та його забезпечення, ст. 124 проголошує, що юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі, проте це положення зазнало критики з боку міжнародних і вітчизняних юристів, які давали правову оцінку Конституції України. Підсумовуючи, Микола Сірий додав: «Конституція України поставила крапку в розмові про те, в якому вигляді запроваджуватиметься дана ідея в нашому кримінальному процесі і, починаючи з 1996 р., ми маємо активний розвиток законодавства в плані реалізації положень Конституції України та положень тих міжнародно-правових актів (конвенцій), які були підписані, ратифіковані Україною і набули чинності, зокрема, йдеться про Конвенцію про захист прав людини та основних свобод». ІНСТИТУТ ВЗЯТТЯ ПІД ВАРТУ – СИСТЕМА З ТРЬОХ РІВНІВ Доктор юридичних наук, академік Академії правових наук України Анатолій Закалюк у доповіді «Взяття особи під варту в контексті системного реформування досудового слідства» запропонував визначити інститут взяття під варту та строки тримання під вартою, що дасть можливість розглянути питання реформування досудового слідства. Він окреслив два завдання, які постають одночасно, перше – забезпечення повного і своєчасного, передбаченого законом реагування на злочині прояви, і друге – забезпечення при цьому охорони прав і свобод людини та громадянина. При цьому Анатолій Закалюк зазначив: «Через високу актуальність, багатоаспектність та нерівність реалізації цього інституту він має розглядатися системно, охоплюючи три взаємно пов’язані рівні». Перший рівень – це відповідність згаданого інституту в системі сучасних загальних принципів і завдань кримінального процесу, зокрема кримінального правосуддя. Другий рівень – відповідність законодавства, передусім, кримінально-процесуального, що регламентує взяття особи під варту згаданим системним принципом і завданням. І, нарешті, третій рівень – це відповідність судової практики, судового контролю та рішення щодо застосування інституту взяття під варту його визначеним системним принципам і завданням та чинному законодавству. Анатолій Закалюк констатував, що інститут взяття під варту має відповідати принципу законності, що вимагає забезпечити охорону прав і свобод людини і громадянина та суспільства від злочинних посягань (ст. 1 КК України) засобами, визначеними лише кримінально-процесуальним законодавством; принципу індивідуалізації, що обумовлює визначення та застосування заходів і засобів охорони особи і суспільства від злочинних посягань з урахуванням особистісних та інших індивідуальних якостей та ознак особи, котра підозрюється у вчинені цих посягань та притягається за них до кримінальної відповідальності. Об’єднання цих двох принципів дозволяє визначити похідні від них принципи індивідуальної правової доцільності та гуманізації кримінального процесу. Також Анатолій Закалюк наголосив, що системний підхід на першому рівні вимагає, з одного боку, підпорядкування інституту взяття під варту та продовження строків тримання під вартою названим принципам: законності, індивідуалізації, індивідуальної правової доцільності, гуманізації, а з іншого боку, визначає, що відповідність цього інституту названим принципам може бути забезпечена лише за умови, коли ці принципи та відповідні реформації охоплюватимуть системно всі інші стадії та процедури кримінального процесу. ПРОБЛЕМИ З’ЯВИЛИСЯ З ПРИЙНЯТТЯМ КОНСТИТУЦІЇ Виступ на тему: «Права особи і затримання» запропонував адвокат Ярослав Зейкан. Він, зокрема, наголосив на тому, що юридичні проблеми із затриманням в Україні існують з моменту прийняття Конституції, а спроби привести Кримінально-процесуальний кодекс у відповідність із Основним Законом виявилися невдалими. Пан Зейкан проаналізував ситуацію і констатував, що Конституція не містить вичерпного переліку випадків, коли затримання особи є допустимим. На підтвердження доповідач навів такий приклад. У ст. 29 Конституції передбачено два випадки, коли уповноважений державою орган має право затримати особу до одержання відповідного рішення суду: у випадку необхідності запобігти злочинові, або припинити його. Також виявилось, що ст. 29 Конституції містить підводні рифи, які тривалий час залишаються без уваги. Так, згідно із ч. 3 ст. 29 «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його припинити, уповноважені на те законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 72 годин має бути перевірена судом». Пояснюючи формули цієї статті, пан Зейкан розтлумачив слова «нагальна необхідність», як необхідність, яку не можна відкласти, тобто негайна, конче потрібна, а словосполучення «запобігти злочинові» означає не допустити, заздалегідь відвернути. При цьому, говорить Ярослав Зейкан, ст. 29 Конституції допускає профілактичне (запобіжне) затримання за наявності нагальної (невідкладної) необхідності, і це, як він каже, питання принципове. Отже, ст. 29 Конституції передбачає можливість випереджувального затримання у разі нагальної необхідності запобігти злочину, але через те, що це питання не врегульоване належним чином у процесуальному законі, працівниками силових структур не застосовується, хоча при цьому норми Конституції є нормами прямої дії. Не приведені у відповідність зі ст. 29 Конституції та ст. 5 Конвенції ст. ст. 106, 115 та 165-2 КПК України, у зв’язку з чим вони потребують уточнення, наголосив пан адвокат. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД Міжнародний гість семінару, доктор Штефан Гасс поділився досвідом і розповів про взяття під варту у світлі практиці Європейського Суду з прав людини. Він розкрив поняття та зміст ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Як зазначив пан Гасс, у ст. 5 Конвенції йдеться про позбавлення волі. Але при цьому постає питання, коли саме має місце позбавлення волі? Відповідаючи на нього, він підкреслив, що судова практика виходить з того, що ст. 5 Конвенції передбачає суттєве обмеження свободи пересування, яке унеможливлює звичайний перебіг побутового життя особи, також не є позбавленням волі обмеження свободи пересування іноземця на визначеній території (у місті), заборона пересуватися вночі, «легкий» арешт під час військової служби. Штефан Гасс нагадав усім присутнім, що особу може бути позбавлено свободи «тільки на підставі, передбаченій законом». Цим самим абз. 1 ст. 5 Конвенції визначає для позбавлення волі певні процедурні рамки, тобто кожен випадок тримання під вартою має відбуватися в рамках процедури, визначеної національним законом. Зазвичай ці положення містяться у нормах кримінально-процесуального права. Цим самим унеможливлюється випадки свавільного (неправомірного) позбавлення волі, зокрема, перевищення службового становища або зловживання ним представниками органів влади. Наприклад, у кримінально-процесуальному кодексі кантону Базель-Ландшафт (Швейцарія) передбачено, що затримання особи допускається тільки тоді, коли вона серйозно підозрюється у вчиненні злочину чи проступку, – зазначає доктор Гасс. Якщо ж говорити про рамки закону, то пан Гасс визначив це так: «Рамки закону тримання під вартою означають, що позбавлення волі у конкретному випадку ґрунтується на конкретних положеннях внутрішньодержавних законів. Ці положення можуть частково виходити за рамки умов, визначених у Конвенції». Наприкінці свого виступу Штефан Гасс констатував: «Часом короткі формулювання гарантій прав людини починають «жити» тільки завдяки судовій практиці. Іншими словами, усвідомлення цих положень було б неможливим без прикладів із практики Євросуду, який також час від часу посилається на рішення національних судів щодо окремих положень Конвенції». *** Від себе додамо, що хоча Україні ще зарано говорити про відповідність кримінального судочинства світовим стандартам, але проведення подібних заходів свідчить про прагнення та конкретні кроки до змін на краще у не легкій галузі кримінального права та процесу. Атепалихін Артем , «Юридична газета» №9(45), 23 травня 2005 року.

Архів публікацій>>