Слово та справедливість – глобальне непорозуміння?   Правові підстави позовів проти ЗМІ Основним завданням семінару проголошено ознайомлення учасників з українським та європейським досвідом забезпечення прав преси у процесі поширення інформації в суспільстві з дотриманням положень Конституції України, чинного законодавства, Європейської конвенції з прав людини та проведення обговорення щодо забезпечення ефективності судового захисту прав та свобод людини під час отримання та розповсюдження інформації засобами масової інформації. Запропоновані доповіді та решта виступів переважно дискутувалися у двох площинах: захист конституційного права на свободу інформації через розгляд судами відповідної категорії справ та співпраця засобів масової інформації й представників судової системи (у тому числі у більш широкому контексті — висвітлення роботи суддів). Основними доповідачами розглядалися найбільш гострі питання з застосування судами матеріального законодавства про захист честі, гідності та ділової репутації громадян, норми якого найчастіше стають важелями економічного впливу на "неугодні" ЗМІ, тобто аналізувалися реальні обставини, що можуть стати підставою для відшкодування моральної шкоди та встановлення її розумного розміру. Так, суддя Апеляційного суду м. Києва Людмила Стратієнко звернула увагу присутніх, що крім статей 7 та 440 -1 Цивільного кодексу — найбільш популярних правових підстав у позовах проти ЗМІ, починають застосовувати також інші норми спеціального законодавства, зокрема. Закону "Про телебачення та радіомовлення" (наприклад, ч. 1 ст. 43) та нагадала, що поширення практики позовів про відшкодування моральної шкоди сприяло підготовці двох спеціальних постанов пленуму Верховного Суду - №7 від 28.09.1990 року “Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організації”, №4 від 31.03.1995 року “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”. Цікавими були й наведені приклади розглянутих апеляційним судом справ з урахуванням положень названих  постанов. Проте суддя зазначила, що при визначенні розміру морального відшкодування суди досить часто орієнтуються на статус позивача, а також призначають недостатньо обґрунтовані з точки зору "розумності та виваженості" суми відшкодування. Присвяченим проблемі визначення такого розміру був і "круглий стіл", що пройшов у рамках навчального семінару. У неформальному ж спілкуванні судді додатково підкреслювали, серед іншого, "сезонне" збільшення потоку позовів проти ЗМІ — перед виборами, зокрема. Копи і навіщо журналіст звертається до суду? Стаття 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (Рим, 4.ХІ. 1950) Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної, безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві. Дещо під іншим кутом зору можна було оглянути окреслену проблематику після виступу Марії Самбур, юриста Інституту масової інформації, цікавість якого викликала вир перехресних питань. Виявилось: журналісти як і більшість громадян нашої держави є "ураженими" правовим нігілізмом, що виявляється, насамперед, у слабкій правовій обізнаності, а відтак — недостатній мотивованості захищати власні професійні права у судовому порядку. "Боротьбу" проти ущемлення конституційного права громадян на свободу інформації, яке корпус журналістів повинен професійно реалізовувати, вони проводять використовуючи технічні засоби, що знаходяться у їх розпорядженні. А корпоративна заангажованість призводить до непропорційного висвітлення різних за суспільною значущістю подій, неоднаково ставлення до представників різних професій, натомість у судовому провадженні позовів від журналістів практично немає. Необізнаність із процедурами та правилами, за якими діє судова система, часто призводить до формування неадекватної громадської думки щодо суду. Суддями з різних областей України наводились красномовні приклади не лише елементарного незнання спеціальної термінології, але й правил висвітлення судового процесу чи окремої справи. “Якщо журналісти не будуть довіряти суду та проявляти елементарну повагу до їх роботи, то куди вони завтра прийдуть за захистом своїх прав?” – нарікали судді. Судова система є на сьогодні найбільш демократичною у ставленні до представників ЗМІ, "спробуйте, скажімо, вільно пройти до прокуратури, інших органів влади або отримати від них потрібну інформацію і — відчуйте різницю". Але, звісно, без ексцесів не буває, якщо суддю "допекли" журналісти, які припускаються неетичних витівок для отримання сенсаційного матеріалу, то на засідання буде вкрай важко потрапити — "однак це не є проблемою системи" — запевняли судді. Проте "кожний журналістський матеріал є своєрідною соціальною операцією", а тому "неправильне застосування Слова рівноважить використанню зброї". У зв'язку із наведеними думками розглядалося й питання унормування системи дисциплінарної відповідальності журналістів та проведення навчальних семінарів, у тому числі за участю суддів, для представників цієї фахової категорії. Усі ж окреслені питання, якщо глибше зануритись у тему, є, у більшості випадків, першопричиною правомірного "позовного руху проти ЗМІ". Які перспективи в українських ЗМІ? У своєму виступі "Перспективи розвитку законодавства щодо засобів масової інформації" заступник Державного секретаря Міністерства юстиції України Лідія Горбунова окремо наголосила на основних напрямах реалізації Указу Президента від 06.12.2001 року № 1193 "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 31 жовтня 2001 року "Про заходи щодо вдосконалення державної інформаційної політики та забезпечення інформаційної безпеки України", а саме на дорученні Кабінету Міністрів подати на розгляд Верховної Ради законопроекти про ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення та про встановлення кримінальної відповідальності за незаконне втручання у роботу телекомунікаційного обладнання; розглянути питання щодо підписання від імені України Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних від 1981 року; подати проект Концепції національної інформаційної політики та інформаційної безпеки України; розробити пропозиції про внесення змін до законодавства, що регулює питання боротьби з комп'ютерною злочинністю. Окремою тезою прозвучало питання кодифікації спеціального законодавства — створення Інформаційного кодексу. Тож технічне удосконалення засобів масової інформації та розширення спеціальної нормативної бази, що регулює їх діяльність (розширює їх права), не повинно проходити відокремлено без розробки стичних норм, дотримання яких відрізнятиме журналістів-професіоналів від дилетантів, які не бажають підвищувати рівень виконання своїх обов'язків. Це сприятиме, з одного боку, підвищенню авторитету самої професії, а з іншого — зменшить можливості створення "граничних станів" суспільної думки щодо окремих подій. Що ж до висловленої "потаємної" думки про більш реальне та широке висвітлення роботи такої професії, як "суддя", то у найближчому майбутньому широкого суспільного інтересу до цієї теми не буде простежуватися, а тому прерогативою такого висвітлення й надалі володітиме спеціалізована преса для правників. І, оскільки такої у більшості регіонів немає взагалі, то й не дивно, що регіональні судді відчувають дискомфорт від матеріалів, де так чи інакше висвітлюється діяльність судів. Охопити всі аспекти обговорюваної тематики практично неможливо, але врешті головною мстою семінару було таки створення сприятливих умов для спілкування представників двох професій задля кращого розуміння проблем та бажань одне одного і, варто сказати, що її досягнуто, а перший крок до взаєморозуміння — вдалий. Тетяна Ніколаєва, "Юридичний вісник України", 22-28 грудня 2001р.

Архів публікацій>>